Дмитро Айналов – грек із Маріуполя, який став всесвітньовідомим істориком мистецтв

По батькові він був кримським греком з Маріуполя. Прізвище Айналов походить від слова aynali – «дзеркальний», або в другому, побутовому значенні – «красень, красуня». Оскільки у Криму прізвиська грекам давали найчастіше збирачі податків – татари чи турки, можливо, так називали людину не просто зовні красиву, а люблячу красу, яка знається на ній.

Дмитро народився у родині купця Власія Айналова. Закінчив Маріупольську чоловічу гімназію та історичне відділення історико-філологічного факультету в Одесі.

У 1895 році захистив магістерську дисертацію, присвячену дослідженню мозаїк IV—V столітть; у 1901 році — докторську дисертацію на тему «Елліністичні основи візантійського мистецтва».

Впродовж 1890—1903 років викладав у Казанському та Петербурзькому університетах (з 1903 року професор).

Наскільки комфортно почував себе Айналов у Казані? Відповідь це питання неоднозначний. Вчений у листуванні з колегами нарікав, що у Казані йому не вистачає галерей, виставок, музеїв, бібліотек, наукового середовища та європейських думок. В одному з листів він цитує слова старовинної пісні:

«Кому Казань – град веселия, а мне – лютая казнь, аще не жена добрая, то ся утопил бы в Чёрном озере»

Одночасно з 1904 року викладав на Вищих жіночих курсах, а в 1904–1925 роках — на курсах при Інституті історії мистецтв у Ленінграді. У 1918–1920 роках працював на історико-філологічному факультеті Таврійського університету у Сімферополі.

З метою збору матеріалу для дисертації про мозаїки Італії він побував в закордонному відрядженні, де досліджував пам’ятники старовини в Римі, Венеції, Неаполі, Палермо, Пармі, Флоренції та інших містах Італії.

Був нагороджений орденами Св. Станіслава 2-го та 3-го ступеня, Св. Анни 2-го ступеня, що давало йому право на приватне дворянство.

Видав ряд робіт з історії мистецтв давньохристиянського, візантійського, італійського Відродження. Головними вважаються: “Мозаїки IV та V століть”, “Елліністичні основи візантійського мистецтва”, “Пам’ятники християнського Херсонеса” та “Етюди з історії мистецтва Відродження”.

Помер у Ленінграді 12 грудня 1939 року. Похований на Літераторських містках на Волковському кладовищі у Санкт-Петербурзі.