Переклад з румейської: коп із Ялти відновлює культуру греків-переселенців

Микола АХБАШ – поліцейський з «маріупольської» Ялти – один з тих, хто не дає зникнути мові своїх предків. Він з родини кримських греків-переселенців, яких за указом Катерини ІІ примусово депортували до наших країв у 1778 році. На нових землях люди селилися компактно, а назви поселенням давали рідні, принесені з Криму. Втім, з часом зросійщення торкнулося і їхньої культури.

Потяг до коріння

– Я з надазовських греків Донеччини, але не можна ототожнювати нас і власне греків, адже мої предки жили далеко від Греції та розвивалися відокремлено, самобутнім шляхом, – розповідає Микола. –  Ми називаємо себе румеями, наша мова – румейська. Частину культури перейняли від кримських татар, частину запозичили вже на Донеччині від українців, які населяли цей край. Але, живучи серед інших народів, греки-переселенці все ж спроміглися зберегти свою унікальність.

Ще під час навчання у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого Микола зацікавився історією, культурою та мовою своїх предків. Відтоді почав навчатися у старожилів селища, які зберегли румейську мову у спілкуванні.

За словами Миколи, у Надазов’ї після Другої світової війни потужною стала тенденція до зросійщення. Селяни припиняли говорити румейською, соромилися навіть свого акценту. Натомість намагалися навчити дітей російської.

– Але старі люди у родинному спілкуванні все-таки говорили румейською. Я почав записувати у зошит окремі слова, їх переклад. Багато разів перепитував, чи правильно я вимовляю. Потім із цих слів став складати речення. У школі ми вивчали новогрецьку мову, вона відрізняється від румейської, але дуже схожа, це мені теж допомогло.

Поступово доробок Миколи зріс до кількох зошитів, він придбав словник румейської мови і почав також записувати обряди. Один з найцікавіших, на його думку, це обряд закликання дощу – Пірпіруна, який має дохристиянське походження. Микола відновив його завдяки розповідям старих жителів Ялти та Урзуфа.

– За переказами, Пірпіруна – це дівчинка-сирота, яку виховувала матір. Її прикрашали гіллям, травами та йшли селом. Ходу очолювала ця дівчинка, за нею йшли інші люди, співаючи пісень та закликаючи сили природи послати дощу. Зараз цей обряд ніде не можна зустріти, але я вважав за потрібне його описати, бо це наша культура, наша історія.

«Ми повернемось»

Коли 24 лютого почалося вторгнення росії в Україну, Микола служив у Мангушському відділенні поліції дільничним офіцером. На пропозицію керівництва виїжджати одразу погодився, не вдалося навіть заїхати додому. Молодий офіцер опинився у Покровську, звідти поїхав до Авдіївки.

Перебуваючи далеко від рідного села, Микола почав віршувати та перекладати українських класиків ялтинською говіркою румейської мови. З його улюблених – вірші Лесі Українки, Тараса Шевченка, Сергія Жадана, Григорія Сковороди. Вже переклав «Реве та стогне Дніпр широкий» і «Заповіт» Шевченка, цикл поезій Лесі Українки «Подорож до моря».

Наразі Микола видає ці твори невеличкими накладами – у співпраці з маріупольською художницею Анастасією Пономарьовою, дизайнеркою Феріде Куртмамедовою та мовним активістом Олександром Рибалком.

Вірші Микола складав ночами, коли не спалося – в Авдіївці ніколи не було тихо, прилітало і до будинків жителів, і до відділку поліції. Так навесні написав вірш «Дъа їрісум» (з румейської «Ми повернемось») – на його створення надихнула трагедія, що відбувалася у Маріуполі: авіанальоти, руйнування будинків, загибель людей.

– Багато моїх знайомих залишалися у Маріуполі та селах навколо. Я читав багато дописів людей, які ховалися там від обстрілів, намагалися виїхати. Я написав вірш румейською мовою і додав дослівний переклад українською, щоб його могли зрозуміти не тільки румеї. А Анастасія намалювала до нього чудові малюнки у грецькому стилі.

Для просування своїх текстів та залучення людей до вивчення румейської Микола веде сторінки у соціальних мережах. У фейсбуці та телеграм-каналі він записує румейською та українською мовами назви птахів, тварин, прізвища та прізвиська місцевих жителів, збирає також прислів’я та приказки. Коло зацікавлених поступово зростає, а чоловік тішиться, адже люди повертаються до свого коріння.

– Я відчуваю певну відповідальність за те, що роблю, тому буду продовжувати свою справу. Вірю, що ми повернемося до рідного Надазов’я і знову будемо відроджувати та розвивати культуру греків. Бо я не уявляю її без українського Маріуполя.

Наталка ДОНЕЦЬКА/Громада https://gromadaskhid.com.ua/pereklad-z-rumejskoyi-kop-z-yalty-vidnovlyuye-kulturu-grekiv-pereselencziv/?fbclid=IwAR1697mH8P_idL2XnZNyCyKve-KBOTkSrlZK-aA0opnRbbZU-r-0eNcXBYY