Ас васілєвун румей!
Сьогодні елліни, філелліни та елліністи святкують День грецької мови (еллінофонії). 09 лютого є датою символічною. У цей день завершив свій земний шлях національний поет Греції Діонісіос Соломос. Поет відійшов у вічність, а мова продовжує свій шлях, її плекають наступні покоління. На честь свята через кілька днів ми говоритимемо про К.Кавафіса – прекрасного, унікального, вічного…
Але я вважаю, що в цей день слід говорити про греків України. Про еллінство Надазов’я.
Про людей, у яких в 21 ст. забрали Батьківщину, берег Азовського моря та донецький степ, куди можна вростати корінням.
Про людей, місто яких стерли з землі, назвавши “древним русским городом”.
В царський час їх переселили з Криму, маніпулюючи, залякуючи, обіцяючи.
В радянський час після короткого періоду національного відродження зі школами та підручниками на місцевому діалекті, з газетами та книгодруком, з драматичним театром, із сільськогосподарськими підприємствами їх (як буржуазних націоналістів) мордували в казематах НКВС, друкарські верстати розбили і викинули в Азовське море, потім під час переписів записували “русскими”, бо російська стала мовою, якою більшість з них спілкувалася.
Але були ті, хто й далі називав себе румеями, еллінцями чи греками; ті, хто називав себе урумами, і пам’ятав про своє грецьке коріння. Вони грали грецьку музику на весіллях та співали свої пісні. Замішували тісто для шмушів та кураб’є.
Покладали сподівання на новогрецьку, але продовжували друкувати в газеті “Елліни України” румейську та урумську поезію.
Доки в їхні подвір’я не принесли війну, бажаючи знову записати їх ноунеймами в бюрократичних томах давно мертвої імперії.
З цього погляду повернення Маріуполя й Криму є справді питанням відновлення історичної справедливості. Бо у такий спосіб румеї та уруми України не перетворяться в посейдоніатів з поеми К.Кавафіса, які на італійському березі раз на рік промовляли в піснях грецькі слова, значення яких уже не розуміли.
Зберегти самобутність греків України є обов’язком нашого суспільства. По-суті, це і є найвищий прояв демократії та солідарності.
Ми не можемо повернути загиблих, але можемо і маємо захистити, прихистити і відкрити всі майбутні шляхи для живих! І не лише ми.
Хіба музеї світу не приєднаються до відродження в Маріуполі знищеного російськими варварами музею видатного живописця-грека Архипа Куїнджі? Хіба цей майбутній музей не стане окрасою нашої української політичної нації?
Для того, щоб вирушити, слід знайти волю та сили на перший крок…
Ас васілєвун румей!
Андрій САВЕНКО.