Сьогодні День рідної мови
Надазовські греки зустрічають його в трагічній ситуації. Територія компактного проживання значною мірою окупована ворогом, зруйновано Маріуполь, загинули люди, що були носіями румейської та урумської мов, знищено музеї, архіви, заклади освіти й культури, єдиний представник меншини – Федерація грецьких товариств України працює в екзилі, багато надазовських греків розпорошено по світах.
Обидві мови надазовських греків є загроженими. За визначенням ЮНЕСКО 2018 року «у серйозній загрозі» мова маріупольських греків – румейська, «безумовно під загрозою» – урумська. Свого часу в закон про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов та мов меншин їх не було внесено в перелік мов, чий статус захищено державою, натомість позначено “грецьку” мову”.
На момент “етнічного ренесансу” (за визначенням В.Євтуха) греки почали вивчати новогрецьку. Але це був вибір у ситуації, коли обидві рідні мови не було кодифіковано, не існувало підручників, словників, вчителів.
Після того, як більшовики “завершили” коренізацію було знищено все, що свідчило про грецьку ідентичність – газети, книжки, театр, народні ансамблі, навіть шрифти потоплено в Азовському морі. Як кажуть, до ноги.
Останніми роками мовними активістами, згуртованими Oleksandr Rybalko, проведено величезну роботу – видано підручник урумської мови Марії Смоліної, віршовані абетки румейської та урумської, листівки з віршами надазовських поетів, мапи, календарі.
До війни від старшого покоління записано великий обсяг фольклору (але його ще слід професійно обробити і зробити доступним для широкого загалу). Але вся ця робота триває фактично без підтримки держави, і не лише фінансової.
Очевидно настав час для створення державної програми підтримки та розвитку урумської та румейської мов та культури греків Надазов’я.
Прикладом може слугувати ухвалена нещодавно стратегія розвитку кримськотатарської мови, прийняття якої є наслідком не лише активної роботи лідерів народу, а й розуміння державою необхідности збереження і розвитку мовного розмаїття країни.
Час дуже складний, але культуру слід рятувати, розвивати, плекати, а інакше, як казав Вінстон Черчилль, за що ми воюємо?
Тетяна Хорунжа