Ізмаїл і діти Еллади
У наукових колах існує версія, за якою перші греки у сучасному Буджаці з’явилися в пору еллінської колонізації земель Північного Причорномор’я. Як відомо, вона розпочалася понад 2,5 тис. років тому. Напевно, ця думка лягла в основу досить поширеної міфологеми про існування грецького поселення Антифіла на місці сучасного Ізмаїла. Однак ця версія поки що не знайшла свого наукового підтвердження. Проте достовірно відомо, що історія греків на нашій землі налічує не одне століття.
Письмові згадки про греків, що проживали в Ізмаїлі, зустрічаються ще в другій половині XVI ст. З них випливає, що місцем компактного проживання цього етносу була східна частина фортеці. Про наявність греків у нашому місті свідчить і відомий турецький мандрівник Евлія Челебі, який у середині XVII ст. принаймні двічі бував у Ізмаїлі. На плані міста 1770 відзначені місця компактного проживання грецького населення на території фортеці, тут же значаться три грецькі церкви.
Документи у першій половині ХІХ ст. свідчать, що на той час грецька діаспора у місті вже була досить численною. У цей період греки переважно займалися торгівлею. Представники цього етносу на нашій землі зберігали національні традиції та православну віру. У їх кухні популярністю користувалися бобові страви, долма, тушковані овочі, кисле молоко та сир.
До цього здебільшого я розповідав про деякі етапи формування грецької діаспори на ізмаїльській землі. Проте було вкрай несправедливо не згадати імена деяких її славних представників – воєначальників, поміщиків, представників культури, меценатів. До речі, деякі з них могли б скласти славу цілих держав – не те, що периферійного містечка в дельті Дунаю. Візьмемо, наприклад, Спіридона (Спілія) Попандопуло. Славетний син грецького народу був героєм Російсько-турецької війни 1806-1812 рр., капітаном I рангу, командиром російської Дунайської військової флотилії, учасником взяття Ізмаїла, Тулчі та Браїлова.
Не менш відоме ім’я ще одного грека – князя Олександра Іпсіланті. У 1820-ті роки. він керував таємною грецькою організацією “Філіки Етерія” (“Дружнє товарство”). Наприкінці 1820 р. на його засіданні в Ізмаїлі було затверджено план грецького національно-визвольного повстання проти турецької ярма.
Ще одне славне ім’я: адмірал російського військового флоту Микола Мілонас (1812-1890 рр.), який багато років віддав службі на російському військовому Чорноморському флоті. Тим часом цей син з грецьким корінням народився саме в нашому місті, та не де-небудь, а на території фортеці. Воістину місце народження, що визначило долю!
Або ось ціла династія – Захаріаді. Четверо братів залишили помітний слід історії Ізмаїла. Люди з блискучою освітою, заможні поміщики, власники великих сільгоспугідь та нерухомості в нашому місті. Але не так цим увійшла в історію нашої малої батьківщини ця династія. Один із них, Захарій Олександрович, був головою Ізмаїльського неодмінного Земського комітету та повітової земської ради. Інший – Іван – був ізмаїльським міським головою на межі XIX і X століть; третій – Костянтин – був французьким вченим, професором, а четвертий Олександр – відомим у нашому регіоні поміщиком і агрономом. Його вина були відомі далеко за межами Бессарабії. Він зробив одну з найбільших пожертв для створення під час Першої світової війни на Дунаї плавучого лазарета «Сестриця», а для шпиталів підніс шість племінних тірольських корів. Їм завдячує своїм процвітанням та культурним побутом численна ізмаїльська грецька колонія та місцеві навчальні заклади.
В Ізмаїлі була грецька церква, в якій відрізнявся за вокальними якостями хор, керований мадам Аспазією Захаріаді, дружиною Костянтина. До речі, Костянтин, який закінчив Віденську консерваторію, мав широку популярність за межами Ізмаїла. Всі благодійні концерти, вечори, бали, організовані мадам Захаріаді, завжди проходили при широкому збігу публіки і користувалися рідкісним артистичним успіхом.
Ще один відомий ізмаїльський грек – легенда ХХ століття, уродженець нашого міста Жорж Іпсіланті (1906-1994 рр.). Він був музикантом та композитором, імпресаріо російської емігрантської естради першої половини ХХ ст. Його ім’я тісно пов’язане з творчою долею геніїв шансону Петра Лещенка та Алли Баянової. З Аллою Миколаївною до того ж була пов’язана і особиста доля нашого відомого земляка – якийсь час вони були подружжям.
З 1856 по 1857 р. південь Бессарабії входив до складу Молдавського князівства, а 22.09.1858 в Ізмаїлі відкривається Княжий інститут для дівчат. Першою директоркою тут стала Марія Дервеніс (уроджена Тутов). Дівчата вчили румунську, російську, французьку, грецьку мови та ін науки. Релігію викладав Михайло Канзаклі, священик церкви Святого Миколая. У 1860 р. Дервеніс звинувачується вчителем чоловічої школи А. Кошулою та вчителем І. Віцу з Галаца у вимогі з учениць додаткових грошей за свої уроки грецької та французької мов. Комісія під керівництвом архімандрита Мелхиседека підтверджує інформацію та пропонує на посаду директора Єлізу Малчиновскі. Але після відходу Дервеніс школа закривається на якийсь час. У 1864 р. вчителями школи були Еліза Вартік, Георгій Рошіану, Єлеонора Манку, Євгенія Колеску, на місце директора було заявлено кандидатуру Пауліни Ковальські.
У 1875 р. місцевою діаспорою в нашому місті було споруджено Благовіщенську грецьку церкву. Її освятили 1882 р. У роки радянської влади греки, як і представники багатьох інших національних меншин, зазнавали утисків і навіть гонінь. Так, в Одеському обласному архіві НКВС зберігалися документи, що свідчили про те, що 1949 р. з Ізмаїлу було депортовано до Казахстану понад 100 греків. Цього ж року будівлю церкви рішенням Ізмаїльського міськвиконкому було передано під зал-лекторій та міську бібліотеку «через нечисленність парафіян». Після цього храм простояв ще близько десяти років. Вирішальним фактором у його руйнуванні виявився сильний землетрус 1977 р. Після нього у конструкціях будівлі з’явилися тріщини, які загрожували обвалом. 18 березня 1977 р. виконкомом було ухвалено рішення про знесення храму.
З документів Ізмаїльського архіву відомо, що принаймні до жовтня 1917 р. у місті діяла грецька церковно-парафіяльна школа. Працювала вона при Благовіщенській церкві, яка розташовувалась у самому центрі міста – на розі Купецької та Сербської вулиць (нинішні Комерційна та Грецька). Школа було відкрито 1 листопада 1893 р. Цей навчальний заклад був невеликим за своїми розмірами. На той час тут навчалися 9 хлопчиків та 6 дівчаток. Малий контингент учнів був цілком зрозумілий – за даними Всеросійського перепису населення 1897 р. в Ізмаїлі проживали 503 греки, що становило 2,3% від загальної кількості городян. На утримання школи виділялося 600 рублів на рік. У зв’язку з незначною кількістю вихованців викладала у школі лише одна вчителька – Олена Дмитрівна Чолак, яка закінчила Болградську жіночу гімназію.
За даними ізмаїльського міського національно-культурного товариства «Еллада», на сьогоднішній день у місті проживає близько 350 осіб грецької національності.
На фото: Грецька Благовіщенська церква знаходилася на розі Купецької та Сербської вулиць.
Ігор ОГНЄВ.