Історія однієї реліквії

Більш ніж півтора століття доля давньої візантійської ікони «Святий Георгій з житієм» пов’язана з Приазов’єм

Походження цієї дерев’яної рельєфної ікони датується серединою XI століття. Переказ пов’язує її з древнім Георгіївським монастирем на Фіоленті (мис на південно-західному узбережжі Криму). А в Приазов’ї її привезли виселені в 1778 – 1779 роках з Криму греки. У XIX столітті рельєф «Святий Георгій» шанувався як одна з головних святинь Харлампієвського храму Маріуполя. У 1891-му під час урочистостей з приводу тисячоліття таврійського християнства ікону привозили до Севастополя. З образу тоді був знятий срібний оклад, однак досліджувати рельєф виявилося скрутним завданням, зважаючи на ступінь його крайньої зношеності і мастичного заповнення багатьох втрат.

Після закриття більшовиками Харлампієвського собору грецькі реліквії (в тому числі і «Святий Георгій») були передані в Маріупольський історико-краєзнавчий музей. У роки Другої світової війни ікона постраждала від вогню – частина рельєфу обвуглилася. У такому вигляді вона була передана до фондів краєзнавчого музею, звідки в 1964 році була спрямована на консервацію. Але, замість того щоб повернути її до Маріуполя, ікону передали в Національний художній музей України.

Фото Бориса Дембіцького

Важке повернення

На початку 2000-х зусиллями підприємця Миколи Мальцева, який створив громадську організацію «Історичні та духовні реліквії Приазов’я», виникла ідея повернення «Візантійського рельєфу» (так ще називають цю ікону) в рідне місто. Було підготовлено звернення до Кабміну і до духовенства. Почався процес повернення ікони Маріуполю.

Перший проект, візуалізацію якого здійснив заслужений діяч мистецтв України художник Юхим Харабет, передбачав будівництво біля будівлі Гипромеза музею-храму однієї ікони. Штучний клімат, вільне відвідування, можливість здійснювати церковні обряди, здається, влаштовували всі зацікавлені сторони. Однак виникли суперечки, що породили другий варіант – будівництво музейно-туристичного комплексу навпроти пам’ятника чорнобильцям по проспекту Миру. Але працівники Національного художнього музею почали активно заперечувати, священики побажали повернути реліквію церкви. На вирішення виниклих проблем Миколі Мальцеву довелося витратити рік, в результаті виник компромісний третій варіант: у 2004 році київськими реставраторами була створена реконструкція рельєфу «Святий Георгій – воїн з житієм» – науково обґрунтована версія вигляду ікони XI століття. Це єдина в світі реконструкція святий реліквії.

Реконструкція повинна була максимально відповідати оригіналу. Саме тому ікону довелося тричі переробляти. Після завершення роботи реконструкцію запечатали частинками оригіналу і священною землею з печер Києво-Печерської лаври. 15 вересня в стінах національного музею обидві ікони стояли поруч. Ченці Києво-Печерської лаври здійснили обряд освячення новодела, і ікона вирушила до Маріуполя.

Гостросюжетний переліт

Мав відбутися авіапереліт. Але виникла проблема: ікона в спеціальному футлярі виявилася великогабаритною і не входила в дверний проріз літака. Борису Дембицькому довелося розповісти командиру екіпажу свою версію про важливість вантажу: ікона XI століття, безцінна в культурному і матеріальному плані, заставна вартість становить кілька мільйонів доларів. Аргументи виявилися переконливими – через бічний вантажний люк ікона була занесена в салон літака, ряд крісел екіпаж демонтував, і футляр з іконою вільно розмістився. Однак з незрозумілих причин зліт затримувався, біля трапа вже юрмилися пасажири, чувся голос Миколи Мальцева, який про щось сперечався з екіпажем, потім підійшов капітан корабля. Виявляється, старша стюардеса, почувши про перевезення «безцінного» вантажу, вимагала сплатити спеціальний тариф з тих мільйонів доларів заставної вартості. Сміх сміхом, але рейс конкретно затримувався, сперечання тривали, поки один з наших попутників – олімпійський чемпіон з плавання Олександр Сидоренко в серцях не подзвонив директору меткомбінату імені Ілліча Володимиру Бойко. Конфлікт відразу вичерпався, і літак благополучно злетів …

Храм для «Святого Георгія»

Наступного дня після повернення ікони до Маріуполя була скликана прес-конференція про прибуття до Маріуполя рельєфу «Святий Георгій з житієм».

Але в організації, яка її повернула, виникли розбіжності з міською адміністрацією про місце постійної експозиції реліквії. Виявилося – місто не готове прийняти і розмістити ікону. Внаслідок чого вирішили передати реліквію Приазов’я в храм Архістратига Михаїла в селищі Урзуф. На той момент найстаріший в Приазов’ї храм знаходився в стадії реставрації. Роботи довелося прискорити – підтримав меткомбінат імені Ілліча, Маріупольський морський порт і підприємці області. Після завершення будівельних і реставраційних робіт рельєф «Святий Георгій – воїн з житієм» знайшов постійне місце в урзуфскому храмі. Ікона користується популярністю серед прихожан не тільки Приазов’я. На сьогоднішній день виготовлено кілька списків (список – точна копія рельєфу. – Авт.).

Маріупольці не втрачають надії

Наше місто хоче повернути святиню на рідну землю

Скільки б не говорили про реконструкцію ікони, маріупольці хотіли б повернути перлину візантійського іконопису на рідну землю, адже з ликом «Святого Георгія з житієм» пов’язаний величезний історичний пласт.

Втім, розмови і навіть цілеспрямовані дії громадських діячів досі ні до чого не привели. На рівні уряду це питання останній раз піднімалося два роки тому під час візиту до нашого міста міністра культури України Євгена Нищука. Тоді прозвучали чергові обіцянки, не більше того.

«Потрібна добра воля міністерства, тому що сьогодні наша ікона є істинним скарбом київського Національного художнього музею України, нічого подібного в світі більше немає, – вважає Наталія Капустнікова, директор Маріупольського краєзнавчого музею. – Іконою захоплювалися і в давні часи, благочестиві люди були впевнені в нерукотворности зображення через майстерно виконаної роботи та обставин її набуття. З мистецтвознавчої точки зору це дивовижний за майстерністю виконання образ святого великомученика Георгія Побідоносця. Так, після демонстрації його в музеї «Метрополітен» у 1997 році було прочитано кілька доповідей американських візантіст, де цей образ був гідно оцінений фахівцями ».

Цікавий факт озвучила Наталія Капустнікова:

«Під час війни рельєф святого Георгія не був вивезений німцями, так як ікона не значилася в фондах, а вони забирали раритети із запасників тільки за офіційними списками. У ті роки музейники сумнівалися в цінності ікони, тому що вона не була канонічною, такі твори створювали тільки майстри ранньої візантійської школи ».

До слова, багато мистецтвознавців вважають ікону «Святий Георгій з житієм» взагалі експонатом №1 Національного художнього музею України. Екс-директор цього музею Марія Задорожна, будучи кілька місяців тому в Маріуполі, розповіла, що до умов зберігання і експонування ікони пред’являються дуже жорсткі вимоги: як мінімум потрібне окреме приміщення і спецбокс.

Проте маріупольці не втрачають надії, їхні сподівання про повернення святині на рідну землю не раз висловлював міський голова Маріуполя Вадим Бойченко. Підтвердив він своє рішення два місяці тому і на зустрічі з президентом Академії мистецтв України Андрієм Чебикіним. Тоді не тільки порушувалися питання відкриття в Маріуполі філії Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, а й було озвучено бажання городян бачити на рідній землі ікону «Святий Георгій з житієм». Говорили і про проблеми відновлення історичної справедливості в питанні віку нашого міста.

У статті використані спогади і фотографій з особистого архіву маріупольського фоторепортера і фотохудожника Бориса Дембіцького.

Світлана Кузминская, Микола Пожогін

Джерело: http://ilich.in.ua/news/view/obektivnaya-istoriya