До питання про заснування міста Маріуполя

За традицією історію міст ведуть з моменту їх першої згадки в письмових джерелах (інших способів передачі достовірної інформації немає). Визначальними факторами для присвоєння населеному пункту статусу міста є: чисельність населення, наявність системи управління та інфраструктури. Але потрібно чітко розуміти, що будь-яка дата, яку приймає влада, є результатом певної ідеології.
В ареалі сучасного Маріуполя було кілька поселень, які автономно виникали і зникали (Адамаха, Дамаха, Кальміуська паланка, фортеця Кальміус, городова Павлоградська округа, Павловськ). З кінця 18-го століття і до 1970-х років всі авторитетні видання констатували, що заснування міста Маріуполя пов’язане з першою згадкою про нього в офіційних джерелах у 1779 році або з заселенням його кримськими греками-християнами у 1780 році.
І тільки в «період розвиненого соціалізму і будівництва комуністичного суспільства» в СРСР, коли почалися процеси активного «злиття націй» під гаслами «радянський народ – нова історична спільність людей», «єдина спільність – радянський народ», з’являється версія нової дати заснування міста Жданова (Маріуполя) – 1778 рік. Що ж за цим стоїть? Установка партійними органами контролю над етнічними і релігійними процесами в країні. Тому працівники Жданівського краєзнавчого музею змушені були обґрунтувати нову дату заснування міста, щоб вона не носила національно-релігійний характер (рішення Жданівського міськкому партії у 1977 р. «Про відзначення 200-річчя міста Жданова»).
У 1970-ті роки, коли брежнєвське керівництво заявило про побудову в СРСР розвинутого соціалістичного суспільства, було також оголошено про виникнення нової історичної спільності людей – радянського народу, яка прийшла на зміну колишнім націям. Офіційна національна політика в СРСР виходила з принципів «дружби народів». Однак принцип дружби народів на ділі доповнювався іншим, який не декларувався офіційно, але грав важливу роль, принципом – успадкованим від Російської імперії уявленням, що панівною нацією в СРСР є російська, що російська культура і російська мова є важливими політичними факторами, що забезпечують єдність Союзу. Це уявлення проявлялося у формулі про те, що російський народ – старший брат у сім’ї народів СРСР. При цьому етнічна (національна) приналежність конкретного громадянина була важливим фактором його суспільного становища, впливала на його життя і кар’єру. У радянському паспорті була «п’ята графа», що позначає національність (етнічну приналежність). Ця ж графа була у всіх анкетах, які радянська людина повинна була заповнювати. Незважаючи на всі заяви про «дружбу народів», п’ятий пункт нерідко ставав перешкодою при вступі до вишу або на роботу. Дітей з єврейських, грецьких, німецьких сімей, кримських татар так само, як і приїжджих з Кавказу, неохоче брали на роботу або навчання, особливо на гуманітарні («ідеологічні») спеціальності.
У 1978 році з ініціативи Жданівського міськ-кому партії було проведено перше святкування, присвячене заснуванню міста. Саме до цієї дати було видано ряд робіт, де вказується, що початок будівництва міста Павловська (названий на честь царевича Павла) є підставою міста, яке згодом стане Маріуполем. У 1978 році терміново протягом одного місяця виходять одночасно дві історичні хроніки, де Маріуполь пов’язують з Павловськом (Грушевский Д.Н., Руденко Н.Г. Жданов: Ист.-краевед. очерк. – 2-е изд. Донецк: Донбасс, 1978. – 183 с. (подписан к печати 11.07.1978, тираж 25000 экз.) і Жданову – 200: 1978 /: Страницы истории. 1778-1978/Сост.: И.В. Коробов, Р.И. Саенко, М.И. Солодкам. – Донецк: Донбасс, 1978. — 111 с. (подписано к печати 11.08.1978, тираж 5 тыс. экз.).
Чому саме Павловськ, а ні греки або запорізькі козаки? А вимоги – ті ж з боку парторганів «стирання етнічного та релігійного». Павловськ цілком підходив до цих вимог. І все одно, що поселення не відповідає уявленням про місто: відсутня система управління, кількість поселенців менше ста людей. Головне, що «в городовій Павловській окрузі» проживали представники «великоросійських нації» – 8 чол., «малоросійської нації» – 5 чол, «польської нації» – 5 чол. і колишні запорізькі козаки – 57 чол., те поліетнічне населення, де ні греки, ні українці не є засновниками міста.
В СРСР почалися тенденції стирання всього етнічного. Тому відомості про заснування міста греками не відповідали ідеологічним установкам у країні. Звідси в школах міста Жданова стали рекомендувати вчителям назву міста Маріуполя (дослівно місто Матері Марії) інтерпретувати як «Марія у поля», «Море у поля» та ін. Таким чином, велася активна атеїстична робота. Завзято замовчувалися або негативно оцінювалися багато історичних подій.
Так з’явилася дата 1778 рік, пов’язана з містом Павловськом. Дата, яка не підтримується сучасним науковим співтовариством істориків. Більшість дослідників-науковців кінця ХХ – початку ХХІ століття (с.н.с. М. Араджионі, проф. В. Борисенко, проф. А. Гедьо, проф. С. Калоєров, проф. В. Наулко, проф. І. Пономарьова, с.н.с. Н. Терентьєва, с.н.с. Л. Якубова), які працювали з численними архівними матеріалами, дотримуються загальноприйнятої версії заснування міста греками у 1780 році.
Дата заснування міста у 1778 році не має наукового обґрунтування, ніколи не були представлені науковому співтовариству переконливі матеріали, які б обговорювалися серед вчених, а не тільки серед місцевих краєзнавців і місцевих ЗМІ. Так само не представлено жодної дисертаційної роботи, де б ці питання серйозно досліджувалися. Звичайно, краєзнавці, любителі історії, журналісти мають право на свою точку зору, яка гідна поваги. Але в сучасному суспільстві на перше місце ставиться думка вчених.
В. БОРИСЕНКО,
доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, завідувач відділу архівних, наукових фондів, рукописів та фонозаписів ІМФІ ім. М.Т. Рильського НАН України.
І. ПОНОМАРЬОВА,
доктор історичних наук, професор.