Про дату заснування Маріуполя

ОСЬ УЖЕ понад півстоліття не вщухають суперечки про те, коли і ким було засновано місто Маріуполь, коли і які грецькі села були засновані переселенцями з Криму, написано безліч статей на цю тему. У публікаціях перше твердження зафіксовано, можна сказати, майже відразу ж після заснування міста. Невідомий в «Описі міст і повітів Азовської губернії» ще у 1782 р вказав, що Маріуполь заснований у 1780 р.

Надалі архієпископ Гавриїл в статті «Оповідання про Новоросійський край, з оригінальних джерел почерпнуте», а потім і єпископ Феодосій (Макаревський) в «Матеріалах для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії» на основі консисторських документів Херсонської та Слов’янської (Катеринославської) єпархії вказали і дату заснування міста – 26 липня (8 серпня за новим стилем) 1780 р.

Затвердження про заснування міста в 1778 р. в повному вигляді сформувалося лише півстоліття тому в роботах маріупольських авторів радянського періоду і суперечить документам. Боязко воно було висловлено ще в 1892 р Г.І. Тимошевським у книзі «Маріуполь і його околиці»: у 1778 р в гирлі Кальміуса місто Павловськ будувалося. Тому губернатора Черткова «громом вразила звістка про надання землі православним грекам, які вийшли з Криму в Росію на постійне проживання… До переселення греків і заснування Маріуполя в Павловську була церква Св. Миколая та розпочато було будівництво Марії-Магдалиновської, … 3 грудня 1779 р . призначено в неї (в Свято-Миколаївську церкву. – С. К.) протоієрея Романа Кошевського і церква названа соборною Павловською.

Тимошевський тут багато наплутав. Але при всьому тому засновником міста Тимошевський все-таки вважав митрополита Ігнатія і помістив його портрет на початку книги, забезпечивши підписом «ИГНАТИЙ. Митрополит Готфийский и Кафийский. Основатель г. Мариуполя». Більш того, в знак високого шанування митрополита, будучи великим гуманістом і видатним діячем культури і освіти, Тимошевський на гроші, виручені від продажу зазначеної книги, заснував у Маріупольській чоловічої гімназії стипендію імені митрополита Ігнатія.

У повному вигляді твердження про дату заснування Маріуполя у 1778 р представлено в роботах Р.І. Саєнко, яка, по всій видимості, і є одним із його головних авторів. У своїх публікаціях, особливо в брошурі «З історії заснування м. Маріуполя», вона стверджує, що в московському архіві РГАДА вперше виявила документи, які повністю підтверджують її доводи про початок будівництва в 1778 р в гирлі Кальміуса міста Павловська, перейменованого на підставі ордера Потьомкіна від 29 вересня 1779 року в Маріуполь. Це, перш за все, карта Азовської губернії від вересня 1778 року і підсумки перепису населення губернії за січень 1779 г. Але автор, м’яко кажучи, «не розгледіла», що, по-перше, Павловська як міста за цими документами немає, по- друге, будівництво Павловська планувалося не там, де виникло місто Маріуполь.

Про те, що не було Павловська, випливає з листування Чорткова. На початку серпня 1778 р., обґрунтовуючи неможливість поселення християн на обіцяних перед виходом з Криму землях («між Дніпром, Самарою і Оріллю»), азовський губернатор Чертков пропонує інше місце для поселення і про нього пише:

«За способнейшее признаю в Мариенпольском уезде (тогда такой уезд существовал, но это не Мариупольский уезд) по реке Волчьей, подавая бы к Бахмуту, или по правому берегу Кальчика и Калеца… до Азовского моря… и по берегу того моря между крепостью Петровскою и устьем Кальмиуса…, который и будет от крепости Петровской в тритцати, а от полагаемого (выделено нами – С. К.) уездного города Павловска в сорока верстах».

Звідси чітко видно, що у серпні 1778 р міста Павловська не було – він тільки передбачався до будівництва. Як випливає з документів, Павловська немає і в кінці лютого 1779 р. Чертковим місто знову назване «новопризначеним». Павловська немає і за підсумками докладних переписів населення Азовської губернії від середини січня і кінця квітня 1779 р. Дані для кожного міста, навіть маленького, як Маяки, Райгородок, вказуються з приставкою «місто», наприклад, «в місті Катеринославі», «в місті Торі ». Міста Павловська за цими переписами немає, а територія, де передбачалося будувати місто і де почав будуватися сторожовий пост (малоукріплена фортеця), названа «в городовой Павлоградской округе».

ЧИ МОГЛО МІСТО Павловськ з’явитися після цього часу, до квітня 1780 р., тобто до поселення в Приазов’ї греків? Звичайно, ні, так як у вересні 1779 року ця територія за ордером Потьомкіна була віддана для поселення греків:  «Те земли… вышедшим из Крыма грекам для поселения и построения особо их города без изъятия отдать». Був офіційно створений Маріупольський грецький повіт, карта якого вже 2 жовтня 1779 року була підписана Катериною II.

Легко спростовуються і «докази» Р.І. Саєнко, засновані на мапі Азовської губернії від вересня 1778 р. Як видно з цієї карти, з лівого боку гирла Кальчика (а не Кальміусу, як стверджує автор), зображений сторожовий пост Павловська. По-іншому на мапі позначені міста, наприклад, Катеринослав, Тор, а також фортеці, наприклад, Петровська, Захаріївська. Отже, по-перше, наведений на карті Павловськ не є ні містом, ні фортецею, по-друге, він зображений на лівому березі гирла Кальчика, між Кальчиком і Кальміусом, а не в гирлі Кальміусу, де був побудований Маріуполь. Зауважимо, що, напевно маючи на увазі цей Павловськ, Потьомкін у зазначеному вище ордері від 29 вересня 1779 р. пропонував побудувати місто Маріуполь або в гирлі Кальміусу (де формувалася Кальміуська слобода), або в гирлі Кальчика (де передбачалося побудувати Павловськ). Але, як відомо, вибір греків упав на місцевість по правому березі гирла Кальміусу, і, як випливає з рапорту губернаторського товариша Гарсеванова губернатору Чорткову від 19 серпня 1780 р., околиці початкового міста Маріуполя знаходилися в 300 саженях від кріпосної стіни, тобто від стіни Павловська, який ще формувався.

Із зазначеного вище твору Феодосія слідує:

«26-го июля 1780 года по распоряжению Потемкина эту местность на Кальмиусе заняли пришедшие из Крыма греки, основали здесь город Мариуполь и отобрали у Кошевского церковь его».

У зазначеній вище статті Гавриїла йдеться:

«Павлоградскому духовному правлению донесено, а сие донесло тогож июля 27 дня его преосвященству, что прибывший из Крыма с греками греческий митрополит Игнатий Готфийский и Кафийский отобрал Свято-Николаевскую походную Кальмиусскую церковь…»).

Що може бути ясніше за місцем і часом початку будівництва міста Маріуполя?

Після ліквідації Січі Кальміуська паланка була названа Кальміуським повітом, а трохи пізніше – Павлівською провінцією (повітом), потім Павлоградським повітом. Губернатору В.А. Черткову були дані вказівки на запорізьких землях, в т. ч. Кальміуського повіту, на основі зимівників створювати селища, записувати за вибором їх самих купцями, міщанами, цеховими або державними селянами. Для реалізації цих планів в Кальміуський повіт був направлений земський комісар секунд-майор Горленський зі спеціальною інструкцією. На цій основі в Павлівському (Павлоградському) повіті з 1776 року стали формуватися Кальміуська і Білосарайська державні слободи, які заселяли іноземцями, яким на підставі маніфесту Катерини II від 22 липня 1763 року створювалися досить хороші умови проживання. Але основну масу жителів складали «временно пребывающие запорожцы», які, по всій видимості, не відразу стали приймати загальноросійські узаконення і не хотіли проміняти вільне життя на життя в селищах. Мабуть, запорожці ці слободи продовжували використовувати як зимівники, тому названі «временно пребывающими запорожцами» (живущими не постоянно, а зимующими). Навіть до квітня 1779 року, коли в Кальміуській слободі вже було 93 жителя, з них 77 були «тимчасово перебуваючими запорожцями», решта 16 – поляками. По Білосарайській слободі дані такого ж порядку: 42 жителі, 33 «тимчасово перебуваючих запорожця», 9 поляків; в околицях «новопризначеного» Павлограда було 75 жителів: 57 «тимчасово перебуваючих запорожців», 8 російських, 5 малоросіян і 5 поляків. Крім того, навіть до цього часу залишалося багато людей у ​​Заброді. З 592 жителів повіту «бездомных работников в заброде» було 382, ​​з яких 335 запорожців, 44 поляки, 2 євреї і 1 руський.

Але це не дає підстав для твердження, що основою Маріуполя стало невелике селище, яке ще й не встигло сформуватися. Якщо ж стверджувати, що до Кальміуської слободи в гирлі річки був інший населений пункт, так можна і далі йти: на цьому зручному місці і раніше розташовувалися поселення, зокрема, давньогрецьке місто Адомаха. Але це питання іншого характеру.

КАЖУЧИ ПРО ЗАСНУВАННЯ сучасного міста Маріуполя, ми повинні дотримуватися часу становлення сучасного міста, яке відбулося 8 серпня (26 липня за старим стилем) 1780 року, коли з’явився населений пункт з усіма атрибутами міста, купцями, міщанами, ремісниками. Це повністю підтверджується документально і базується на наступному.

По-перше, як випливає з документів, місто було побудоване на правому березі гирла Кальміусу уздовж правого берега Кальчика – там, де перед цим з 1776 року почала формуватися Кальміуська слобода. Восени 1778 року на лівому березі Кальчика поблизу його гирла почалися роботи з будівництва Павлоградської фортеці, яку і зобразив В.Чертков на картах вересня 1778 р. (на одній як Павловськ, на другій як Павлоград), коли ще не було ні міста, ні фортеці. Навколо цього місця в так званій «Павлоградській окрузі» за переписом квітня 1779 р., проживало 75 чол., з них 8 руських, 5 малоросів, 5 поляків і 57 «тимчасово перебуваючих запорожців». Але ця територія не має відношення до початкової межі міста Маріуполя, який був побудований в гирлі Кальміусу.

Після довгих поневірянь 29 вересня 1779 р Г. Потьомкіним за погодженням з митрополитом Ігнатієм і грецькими депутатами в Санкт-Петербурзі була визначена територія Маріупольського повіту для поселення в ньому греків, який ми називаємо Маріупольським грецьким повітом. Було зазначено приблизне місце будівництва міста Маріуполя: у гирлі Кальміусу або гирлі Кальчика. Місцем свого міста греки вибрали гирло Кальміусу, де раніше стала формуватися Кальміуська слобода, а не лівий берег гирла Кальчика, де планувалося побудувати Павловськ (Павлоград).

За розпорядженням Азовської губернської канцелярії (указ канцелярії від 24 березня 1780 р.) з квітня 1780 р греки стали займати виділену територію. Для заняття місцевості під Маріуполь губернською канцелярією був складений план міста, і майбутні мешканці жеребкуванням вибирали свою ділянку. Як описують документи, вся місцевість по правому березі гирла річки була розбита за планом 300-дворового населеного пункту з розрахунком на 700 сімей, і кожен з майбутніх мешканців власноруч вибирав свою ділянку витягуванням з ящика номера ділянки. Номери в ящиках були складені по кварталах, щоб вихідці з різних кримських міст могли за бажанням оселитися в різних кварталах. Маріуполь відразу виник як нове місто, причому місто розташувалося в 300 саженях (640 м) від кріпосної стіни споруджуваної фортеці Павлограда. Греки в зайнятій ними території заснували 500 дворів. Багато жителів через наближення зими на своїх ділянках побудували землянки, хто багатший – побудував кам’яний будинок. Були споруджені перші казенні лавки. Більшість жителів стали заготовлювати дикий камінь для своїх майбутніх будинків. На цій території виявилися і 55 малоросійських будиночків. Але вони ніяк не могли вважатися основою міста, яке виникло в одну мить, хоча не відразу всі будинки, зазначені на плані, могли бути побудовані.

15 (28 за новим стилем) серпня 1780, в день Успіння Пресвятої Богородиці, в місті було перше святкування у зв’язку з переселенням греків в Приазов’є і заснуванням міста. У святкуванні взяв участь і полк Війська Донського. 13 вересня 1780 року місто відвідав В.Чертков, і ось яку він дав оцінку:

«По прибытии моем 13-го сентября в новостроящийся (выделено нами. – С. К.) греками город Мариуполь при устье реки Кальмиуса нашел:… поселяющиеся там греки принялись ко обзаведению себя с желаемым усердием и заняли более пятисот дворов, из коих в каждом разполагаясь по данному плану, в том месте, где быть погребу, не могши успеть построением домов, хотя потребной к тому лес из казны доставлен, поделали для прожития в зиму по землянке; некоторые же, кои позажиточнее, выстроили по их обычаю дома из плиты на глине, кои по осмотру моему оказались совершенно прочными и в построении безубыточными, потому что весь берег реки Кальмиуса наполнен таким камнем, каковое строительство селал было себе и митрополит Игнатий, пристроя к деревянному прежде бывшему там домику, но до приезда моего туда 7-го сентября оный сгорел, однако те зделанные каменные стены, хотя и на глине и совершенно еще не высохли, не повредились, о чем и о претерпенном им, митрополитом, при том убытке особой рапорт препровождаю… Казенных деревянных строений зделано четырнатцать домов и шесть торговых лавок с покойцами с возвратом за оные в казну чрез десять лет, да куплено у прежде живших там малороссиян пятьдесят пять домиков, кои все в ведомство Греческого суда отданы… По сим обстоятельствам и заключаю, что чрез два года как город Мариуполь, так и греческие селении могут притти в желаемое благосостояние».

І як після слів самого Черткова можна говорити про те, що він ще у 1778 р почав будувати місто Павловськ в гирлі Кальміусу, перейменоване потім в Маріуполь? Невже сам Чертков не знав, що на місці Маріуполя існувало розпочате їм до будівництва місто Павловськ і назвав Маріуполь «новоспоруджуваним», а трохи раніше, в рапорті Потьомкіну від 5 вересня 1780 року він стверджував: «Итак, город Мариуполь построением домов благополучно начат»?

Ну, дива! Чертков не знає, що греками розпочато будівництво нового міста, а сьогоднішні дослідники знають!