На повний зріст на обороні Термопіл

Подорожній, коли ти прийдеш до Спарти,

перекажи лакедемонянам,

що ми полягли тут, вірні їхньому наказові.

Симонід Кеоський.

Епітафія на місці битви поблизу Термопіл

                                                                                Ж.-Л. Давид. «Леонід в Фермопілах» (1814)

Генієві Константиноса Кавафіса (1863–1933), грецького поета всесвітньої слави, належать кілька десятків віршів, що докорінно змінили всю світову літературу ХХ ст. «Термопіли», «Очікуючи на варварів», «Троянці» та численні інші поезії назавжди закарбувалися у пам’яті кожного, кому пощастило прочитати їх в оригіналі, чи, принаймні, у перекладі. Самі вже імена перекладачів засвідчують огром таланту К. Кавафіса. Українською його намагалися відтворити Григорій Кочур, Андрій Савенко, Юрій Буряк, російською – Геннадій Шмаков, Йосиф Бродський, Юнна Моріц та численні інші обдаровані перекладачі.

Кожен з віршів грецького поета запам’ятовується по-своєму, особливо ж вражає його громадянська лірика, просякнута ідеями і духом гідності, поваги, самопожертви заради Батьківщини та співгромадян. У важкі часи, на межі вибору між загибеллю і безчестям, виживанням і почуттям громадянського обов’язку саме вони були опертям і підтримкою тим, хто йшов на крок попереду за інших або міцно стояв на обороні останнього рубежу. Сумнівався, боявся, карався і мучивсь, але, попри все, твердо йшов і міцно стояв.

В англійській мові є вислів «Stand tall» – стояти високо, випроставшись на повний зріст. Ці слова – відповідь на одвічне гамлетівське питання «To be, or not to be», геніально сформульоване В. Шекспіром(переклад Леоніда Гребінки):

Чи бути, чи не бути? Ось в чім річ.

Почесніш що для духу – чи терпіти

Скалки та стріли навісної долі,

А чи, повставши проти моря лих,

Збороти їх?

Відповідь на це буттєве питання ніколи й нікому не давалась легко. У граничному формулюванні вона звучить як назва відомого американського бойовика, четвертої частини знаменитої франшизи «Міцний горішок»: «Live Free or Die Hard». Так само як і В. Шекспір, К. Кавафіс звертається до цього непозбувного питання, даючи на нього обидві можливі відповіді у коротенькому вірші з назвою «Che fece… il gran rifiuto» (з італійської – «Той, хто… вчинив велике зречення») (переклад Григорія Кочура):

Для деяких людей приходить такий день,

Коли мусять вони сказати велике «Так»

Або велике «Ні». Відразу видко, хто з них у собі має

Готове «Так». Сказавши його, підноситься вище,

Зростає і в людській шані, і в довірі до самого себе.

Той, хто сказав «Ні», – не жалкує. Якби спитали його, чи хоче

Зректись його, не зрікся б. Але якраз саме це «Ні»,

Це слушне «Ні» – на все життя його гнітить.

Коли 2013 року перед громадянами України вкотре в історії народу й країни постало це питання, на яке слід було відповісти «Так» або «Ні», мільйони людей спромоглися віднайти у собі сили надати ствердну відповідь. Мільйони інших сказали «Ні». Десятки мільйонів промовчали. Чи змінили б вони свої відповіді зараз? Можливо, хтось змінив би. Але є ті, хто сказав своє рішуче «Так» і не зрікається його до сьогодні. Карається, мучиться, але не кається. Так само як є й ті, хто не зречеться свого «Так» вже ніколи, бо тодішня рішуча відповідь стала для них останньою і чи не найголовнішою справою життя, яке обірвалося на українському Майдані в Києві у лютому 2014 р.

Звитяжців, що поклали тоді своє життя, ставши на обороні власної честі, гідності та совісті, прийнято називати Небесною Сотнею. Відстоявши свої переконання вони заразом порятували також самоповагу громадян України, які через кращих своїх представників упевнено і переконливо заявили про своє право самостійно господарювати на власній землі. Виявлена героями Майдану громадянська звитяга стала зразком для наслідування і прикладом для тих, хто стояв у другій лаві й підхопив знамено, коли воно поточилося з рук загиблих. Так подвиг трьохсот спартанців під Термопілами провістив майбутні перемоги греків над незлічимо більшим військом Перської імперії й, зрештою, остаточну перемогу Еллади у греко-перських війнах.

К. Кавафіс у вірші «Термопіли» заледве кількома рядками спромігся висловити єство та значимість вчинку сміливців (переклад Андрія Домановського):

Честь тим, хто за свого життя

мету обрали боронити Термопіли.

Й ще більша шана тим повинна бути,

які провидять (і численні завбачають) –

в кінці проявиться підступний Ефіальт

й мідійці пройдуть, та й вони – минущі.

Дійсно,завдяки чисельній перевазі та підступу ницого зрадника перси (у К. Кавафіса їх названо мідійцями) спромоглися придушити опір жменьки грецьких вояків і зламати їхню оборону. Мільйонною ордою сарани посунули вони через захоплений гірський прохід на вільні міста Еллади. Однак героїчна поразка спартанців не була марною, надихнувши вільних громадян грецьких полісів будь-якою ціною до останнього боронити свою Батьківщину, бо виправданням поразки і покори може бути лише смерть. Так, програвши битву при Термопілах, елліни зрештою перемогли загарбницьку армаду персів, бо військо вільних людей, які захищають свою свободу і рідний дім завжди бере гору над завойовниками, якою б численною не була гнана канчуками на битву рабська армія нападників.

Сьогодні, чотири роки потому від початку війни, що виснажує українське суспільство, згадуються рядки знаменитої поезії Альфреда Теннісона «Улісс» (переклад Андрія Домановського):

Багато втрат, і мало нас; а тому

Не та вже сила ми, що у старі часи

Здригала землю й небо; та що ми є – МИ Є;

Знесилив підлий час і ница доля

Серця героїв; однак є ще волі сила

Щоб прагнути, шукати, знайти й не відступати!

Андрій Домановський.

Джерело: https://day.kyiv.ua/uk/blog/kultura/na-povnyy-zrist-na-oboroni-termopil