Відкритий лист Голові ГС «Київського міського товариства греків імені Костянтина Іпсіланті» М.Х. Корецькому

Шановний Голово ГС «Київське міське товариство греків імені Костянтина Іпсіланті»! Члени грецького товариства села Гранітне (Карань) Волноваського району Донецької області уважно вивчили Ваше особисте звернення «До еллінів, членів грецьких товариств та національно-культурних об’єднань».

У зверненні зазначаєте, що Ви «єдиний» (розуміємо: один) висловлюєте зауваження щодо діяльності такої структури, як Федерація грецьких товариств України та її керівництва. І не дивно, що Ви один. Бо хто може підтримати людину, яка відданість та патріотизм називає зрадою, конкретні справи – корупцією, гідну позицію — маніпуляціями.

Сьогодні модно звинувачувати Всіх у всьому та вважати себе «героєм», і це дуже зручно. Саме таку «геройську» позицію зайняли Ви, Миколо Христофоровичу. Ви, засуджуючи «кращі радянські традиції», використовуєте на звітно-виборчих зборах голови Київського міського товариства греків саме ці традиції, бо як пояснити, що була всього одна кандидатура, а саме Ваша, на посаду Голови, і, на диво, проголосована одностайно.

Ви радите подивитися на ситуацію зі сторони. Ми, представники грецького товариства, що знаходиться на Донеччині, не хочемо і не будемо виконувати роль спостерігачів. І живемо ми не вчорашнім днем, як ви зауважуєте, а сьогоденною реалією, якою б трагічною вона не була, і з надією на майбутнє.

Але звідки Вам, Миколо Христофоровичу, живучи в Києві або перебуваючи в далекій теплій Греції, знати, як живуть греки на Донбасі в період війни на першій лінії зіткнення: в селах Гранітне, Старогнатівка, Чермалик, Сартана… Легше в Інтернеті або в ЗМІ знайти «факти прояву сепаратизму» і звинуватити тих, хто в найскрутніші часи, у найважчі моменти не покинув місця компактного проживання греків, а всі свої людські зусилля, свою доброту, свої можливості, свою доброчесність спрямували на підтримку та допомогу мешканцям грецьких сіл.

Ми намагалися прокласти стежину людяності і до Вашого серця. Директор школи Коссе О.С. (Коссе – теж грецький рід) та учні представляли фотовиставку «У війни не дитяче обличчя» у Верховній Раді. Ви теж залучалися до цієї події. Але фото були чорно-білі, і, напевно, не залишилися у вашій пам’яті. Ви не побачили зруйновану школу, Ви не помітили зранені душі дітей, Ви пропустили дитячі сльози горя та розпачу. Чому такий висновок?! Бо після виставки (а ініціатором її була Федерація грецьких товариств України) Ви так і не відгукнулися на проблеми греків на Донеччині, не було спроби ні моральної, ні матеріальної допомоги та підтримки.

Про які блага, що не виходять за рамки Донецького регіону, Ви говорите?! Може про ремонти вщент зруйнованих шкіл, може, про солодкі набори для дітей прифронтових сіл, може про теплий одяг, який отримали діти, може, про ліки та допомогу, яку надавав Грецький Медичний центр Маріуполя, а може, це путівки, за якими відпочивали учні від обстрілів та вибухів снарядів?… Буде перше мирне літо, і ми запропонуємо путівки київським дітям, а гранітненців прийме Закарпаття (Ракошинці уже запросили) і Івано-Франківськ, і Львів… І будуть відпочивати діти з Гранітного, пропагуючи по всій Україні культуру великої Греції: її мову, пісні, танці, бо всім цим Вони володіють і за роки війни не розгубили цей дорогоцінний скарб.

Для Вас Донеччина – це просто тема війни і спекуляції, а для нас це, на жаль, реальне життя в період війни. І в ці найтяжчі роки Федерація товариств греків України, особисто Голова Федерації Проценко-Пічаджи Олександра Іванівна, жила разом з нами, виборювала мир та підтримувала.

У 2014 році грецькі села виявились в ізоляції. Чотири місяці не виплачувались пенсії. Мешканці залишились без роботи, бо все було зруйновано. Не було транспортного зв’язку з Маріуполем та Волновахою. Був відсутній мобільний зв’язок. 1,5 року жили в темряві, не було електропостачання. Саме в цей час Олександра Іванівна Проценко-Пічаджи, голова Федерації грецьких товариств України, згуртувала навколо Федерації сільських голів, голів місцевих грецьких осередків і разом у всіх державних інстанціях, Міжнародних благодійних організаціях, що базувалися в Маріуполі, відстоювали і вирішували життєві проблеми: виплату заборгованості пенсій, забезпечення вугіллям, водою, продуктами харчування. За ініціативи Олександри Іванівни, яка, ризикуючи життям, пробивалась через численні блокпости до прифронтових сіл, на лінії розмежування стала можливою діяльність як окремих меценатів, так Міжнародних благодійних організацій та фондів. Таким чином, вдалося подолати гуманітарну катастрофу в прифронтових селах, зокрема в Гранітному.

Миколо Христофоровичу, Вам, мабуть, видніше з Києва за тисячі кілометрів від передової, і Ви можете давати оцінку діям тих чи інших людей, бо Ви, мабуть, теж були неодноразово побиті, Вас теж вели під автоматами, ставили на міст, щоб разом з ним підірвати, стріляли, і кулі впритул до Вашого тіла впивались в землю. Переживши такі події, люди навчились відділяти зерна від полови.

Грецькі сіла Приазов’я (так називають села з компактним проживанням греків) вижили завдяки реалізації культурно-просвітницьких та соціально-економічних програм ФГТУ. Ви, Миколо Христофоровичу, помиляєтесь, коли берете на себе сміливість стверджувати, що грецькі товариства на Донеччині існують на папері. Товариство греків прифронтового Гранітного існує в реальному житті і має плани на розвиток; у школі вивчається грецька мова, обладнано кабінет, є підручники, книги, навчальні посібники з грецької мови, працює вчитель-професіонал, випускники школи навчаються у Маріупольському державному національному університеті на факультеті грецької філології. У селі зруйновано Будинок культури, але не дивлячись на це, народний ансамбль «Пештєш» продовжує популяризувати грецьку самобутню культуру, традиції, звичаї.

ФГТУ докладає великих зусиль для консолідації греків. У 2016 році у прифронтовому Гранітному відбулася зустріч заступника міністра закордонних справ Греції з представниками грецьких місцевих товариств, на якій обговорювалися перспективи поглиблення та поширення побратимських зв’язків з грецьким народом та допомога грецькій діаспорі під час бойових дій.

Може, для Вас, Миколо Христофоровичу, це і не Великі справи, до яких Ви прагнете, але для нас це конкретні справи для гідного життя. Не порожні балачки, а реалії життя доводять, що Федерація товариств греків України діє відкрито, працює на благо грецького народу України.

Про любов до Батьківщини, про свій патріотизм не треба кричати вголос, а треба доводити повсякденними справами і тоді всі зрозуміють, який Ви патріот.

Ми сподіваємось, що Ви, шановний Миколо Христофоровичу, усвідомлюєте, що греки Гранітного, Чермалика, Старогнатівки, Сартани, усієї Донеччини – це частина грецького народу України.

Леонід ХАЙТУЛОВ,

голова Гранітненського товариства греків.