Сьогодні День народження Архіпа Куїнджі – найзнаменитішого уродженця Маріуполя!

Загадки біографії Архіву Івановича Куїнджі починаються ще з дати його народження. В архівах зберігаються відразу три його паспорти, і який же з них справжній – досі не зрозуміло. В одному з них рік народження – 1841-й, у другому – 1842-й, а в третьому – 1843-й.

Народився Архип Куїнджі 15 січня у родині грека-шевця в передмісті Маріуполя, квартал Карасівка.

У метриці батько художника Іван Христофорович значився під прізвищем Еменджі – «трудова людина». Предки Куїнджі проживали в передгірній частині Криму в районі Бахчисарая і займалися хліборобством. Грецька християнська громада, оточена поселеннями татар, постійно відчувала на собі їх тиск. Греки не були потурчені, але багато з них засвоїли татарську мову і прийняли турецькі прізвища. Куїнджі по-турецьки – «золотих справ майстер». Очевидно, хтось із рідні Куїнджі був ювеліром.

Куїнджі предками своїми називав греків, які з часів античності населяли Причорноморське узбережжя Криму. В родині говорили по-татарськи.

У 1845 році несподівано помер батько, незабаром і мати. Осиротілі діти виховувалися у брата і сестри померлого Івана Христофоровича. Після домашнього навчання Архипа віддали в міську школу. За спогадами шкільного товариша Куїнджі – Каракаша, Архип вчився погано, зате постійно малював.

Хлопчик жив у великій бідності, тому з раннього дитинства наймався на роботу – пас гусей, служив у підрядника Чабаненка на будівництві церкви, де йому було доручено вести облік цегли, потім – помічником у хліботорговця Аморетті. Саме останній (за іншою версією, це був його знайомий, хліботорговець Дуранте) одного разу помітив малюнки Архипа і порадив йому поїхати в Крим до знаменитого живописця Івана Костянтиновича Айвазовського.

Куїнджі прибув в тиху Феодосію влітку 1855 року. Схудлий, із загостреними вилицями, збитими босими ногами (зносив черевики, поки пішки добирався із Маріуполя на Азовському морі до Феодосії на Чорному) прийшов хлопець до Айвазовського і… не застав його. Аж через місяць, коли великий маестро повернувся з Італії, зважаючи на рекомендації купців, які були родичами його помічника Фесслера, Айвазовський, замість поцікавитись, що уміє Куїнджі і чому б хотів навчитися, доручив йому фарбувати паркан.

Так юний Архип став помічником Фесслера і щодня сумлінно розтирав фарби. Той давав йому деякі вказівки щодо живопису. Бажання стати справжнім художником і не лише копіювати картини, а й творити свої власні підштовхнуло юнака покинути Айвазовського. У тій же сіренькій сорочині, заляпаних фарбою панталонах, без копійки в кишені він пішов назад до Маріуполя.

Там Архип вступив ретушером до місцевого фотографа.

У 1860 році юнак поїхав у Таганрог, де до 1865 року працював ретушером у фотостудії С. С. Ісаковича. В цей час він також намагався відкрити власну фотостудію, але безуспішно. Потім Куїнджі переїхав до Одеси, де прожив два або три роки, працюючи ретушером у фотографії.

В середині 1860-х років (не пізніше 1866-го) Куїнджі переїхав до Петербурга, бажаючи вступити до Академії мистецтв. Пробував двічі, але його не взяли через слабку підготовку. Тоді юнак почав працювати сам, відверто наслідуючи свого кумира І. К. Айвазовського.

Працюючи у фотоательє, Куїнджі познайомився з І. Крамським, В. Васнєцовим, а згодом у стінах Академії мистецтв — з І. Рєпіним, В. Маковським, які багато в чому і визначили його творчі спрямування.

Архип дуже швидко удосконалювався і у 1868 році був допущений на академічну виставку з картиною «Татарська сакля», отримав за неї звання некласного художника і став вільним слухачем Академії. Але отримати диплом він міг тільки після здачі іспитів. Зробити це було досить важко, так як Куїнджі не мав ніякої освіти. Тому він подав у Академічну Раду прохання (30 серпня 1869) про присвоєння йому звання класного художника.

Для складання іспитів у Академії Куїнджі знадобився дозвіл на проживання, і в березні 1870 він вирушив до Маріуполя. Отримавши дозвіл, Куїнджі зайнявся підготовкою до іспитів. У цей час він жив на розі 5-ї Лінії і Великого проспекту Василівського острова на квартирі Мазанова, де квартирували багато учнів Академії. Кухмістерська її була перетворена на своєрідний дискусійний клуб. Дружина Рєпіна Н. Б. Нордман-Северова згадувала, як приходили до Куїнджі Рєпін і Васнецов і «втрьох, бувало, кричали і сперечалися до двох годин ночі».

У травні 1870-го «привілейований грек», звільнений від іспитів загальної та російської історії, закону Божого, географії та російської мови, набрав необхідну суму балів, навіть більшу за мінімальну норму.

З 1870 року художник неодноразово бував на острові Валаам, улюбленому місці петербурзьких пейзажистів, і в 1873 році він створює два чудових пейзажі – «На острові Валаамі» і «Ладозьке озеро», які стали своєрідним проривом у пейзажі «передвижників» (Товариства пересувних художніх виставок) і якоюсь мірою відходом від гуртка.

Полотно «На острові Валаамі» експонувалося на академічній виставці, потім – у Відні й урешті-решт стало першою картиною Куїнджі, яку купив для своєї колекції П. М. Третьяков.

З картиною «Ладозьке озеро» пов’язаний гучний скандал, що вибухнув через десять років: в 1883 році з’явилася картина Р. Г. Судковського «Мертвий штиль», в якій був застосований такий же прийом змалювання підводних каменів. Куїнджі звинуватив Судковського в плагіаті, посварився з ним, хоча до цього художники дружили. Крамской і Рєпін відкрито називали «Мертвий штиль» «прямим запозиченням» у Куїнджі.

Його ранні роботи «Осіннє бездоріжжя», «Забуте село» (1874) і «Чумацький шлях в Маріуполі» (1875) принесли Куїнджі новий успіх. У цих творах помітно вплив передвижників з їх тяжінням до соціальної проблематики.

1872 року за картини «Осіннє бездоріжжя», «На острові Валаамі» Архип Куїнджі отримав звання класного художника 3-го ступеня. Крім успіху цих робіт, 1873 ознаменувався для художника виставкою в Товаристві заохочення художників ще однієї картини «Сніг», за яку в 1874 році наміжнародній виставці в Лондоні отримав бронзову медаль.

З 1870 до 1875 Куїнджі перебуває під впливом ідей передвижників і у 1875 році стає членом їх товариства, але 1876-го рішуче і безповоротно пориває з ними.

У 1873 і 1875 роках Архип Іванович здійснив творчі подорожі до Берліна, Дюссельдорфа, Мюнхена, Парижа, Відня, Лондона. У Парижі він зустрівся з Рєпіним і розповів йому про свій намір одружитися. Архип Іванович був захоплений майбутнім весіллям, він пропросив Рєпіна провести його до хорошого кравця, щоб замовити фрак з циліндром, як личить пристойній людині. З Франції Куїнджі помчав до нареченої. У Маріуполі він обвінчався з дочкою багатого купця Вірою Кетчерджі-Шаповаловою. Дружина була зросійщеною грекинею.

У Петербург Архип Іванович повернувся в серпні 1875 року. Одруження здивувало його друзів. А він одразу ж після повернення вирушив у весільну подорож на Валаам.

Того ж року Куїнджі взяв участь у виставці Товариства пересувних художніх виставок з картиною «Степи», а наступного – з полотном «Українську ніч», що викликало загальне захоплення у публіки. З цієї роботи розпочався «романтичний період» у творчості художника, який ознаменувався активними творчими пошуками Куїнджі. Він ввів яскравий колір, заснований на системі додаткових кольорів. Новаторство Куїнджі визнавали його сучасники.

Так Куїнджі став знаменитістю. Після «Української ночі» про нього говорили більше, ніж про царя, складали вірші і пісні, йому присвячували музику. Одна з тогочасних газет назвала картину, незважаючи на відсутність соціальних мотивів, «великим суспільним явищем».

«Українська ніч» стала сенсаційною подією мистецького життя, а за нею пішли інші, що не поступалися їй у зухвалій декоративності: «Березовий гай» (1879), «Місячна ніч на Дніпрі» (1880), «Дніпро вранці» (1881) та ін. Чи не кожна з них викликала захоплення у шанувальників і одночасно розпалила пристрасті у недоброзичливців.

1878 року картини Куїнджі «Вид на острові Валаамі», «Місячна ніч на Україні», «Степ» експонуються на Всесвітній виставці в Парижі. За картини «На острові Валаамі» (1873), «Чумацький тракт в Маріуполі» (1875), «Українська ніч» (1876) і картину «Степ. Нива» (1875) Архип Іванович отримав звання класного художника 1-го ступеня.

Критики одностайно відзначили успіх робіт Куїнджі, їх національну самобутність. У газеті Temps Поль Манц писав: «Справжній інтерес представляють кілька пейзажистів, особливо Куїнджі. «Місячна ніч на Україні» – дивує, дає навіть враження ненатуральності».

У 1879 році Куїнджі представив публіці своєрідну трилогію пейзажів «Північ», «Березовий гай» і «Після дощу», які продемонстрували глибоке вивчення художником імпресіонізму.

21 березня 1879 року на загальних зборах Товариства пересувних художніх виставок в ревізійну комісію були обрані Куїнджі і Михайло Клодт. Ім’я Клодта виявилося фатальним для Куїнджі: разом обрані на початку року, в його кінці обидва вибули з Товариства. Історія почалася зі статті в газеті, надрукованій в березні, відразу після відкриття виставки. Невідомий критик різко висловився про творчість Куїнджі, а також про Товаристві передвижників. Зокрема, Куїнджі був звинувачений в одноманітності, зловживанні особливим освітленням при подачі картин і прагненні до надмірної ефектності. На превеликий подив, критиком виявився Клодт. Дізнавшись про це, Куїнджі зажадав виключення Клодта з Товариства передвижників. Однак виявилося, що зробити це не так просто. Переконавшись, що Клодта не думають виключати, він сам 1880 року подав заяву про вихід з Товариства. З Москви в Петербург приїхав Рєпін і два дні умовляв Куїнджі залишитися передвижником, але результату не домігся.

1880 року Куїнджі влаштовує виставку однієї картини «Місячної ночі на Дніпрі».

Робота над картиною «Місячна ніч на Дніпрі» захоплювала настільки, що дні, тижні Архип Куїнджі майже не виходив із майстерні. Задумана картина наче жива стояла у художника перед очима. Трудився над нею осінь і зиму.

Експонувалася картина в незвичайних умовах. Приміщення було всуціль затемнене, лише штучне бічне освітлення м’яко падало на полотно, що створювало ілюзію сутінок. Глядачі входили в напівтемну залу і, як зачаровані, зупинялися перед холодним сяйвом місячного світла. Люди годинами чекали в довжелезних чергах на вулиці, щоб побачити картину.

Твір мав небувалий успіх і викликав справжній ажіотаж серед публіки: картина вражала новою колористикою, для досягнення якої художник проводив експерименти з барвистими пігментами й інтенсивно застосовував бітум. Згодом виявилося, що асфальтові фарби неміцні й під впливом світла і повітря розкладаються і тьмяніють. Ця їхня особливість зіграла свою роль у долі картини.

Несподівано «Місячну ніч на Дніпрі» було продано прямо в майстерні. В один із вихідних днів про її ціну запитав якись морський офіцер. Куїнджі не мав наміру продавати картину і сказав майже фантастичну на той час суму – 5 тисяч. Почувши ствердну відповідь, був здивований, але відступати було вже пізно. Лише після того, як офіцер пішов, художник дізнався, що до нього навідувався великий князь Костянтин.

Князь не захотів розлучатися з картиною і, вирушаючи у всесвітню подорож морем, прихопив її з собою. Куїнджі стало страшно від думки, що картина загине: вона не витримає різких перепадів клімату, морської солі та вологи. І в результаті під дією морського повітря склад фарб таки змінився, що призвело до потемніння пейзажу. Проте у цій картині вже виразно проявляються елементи філософського пейзажу, що знаменувало перехід творчості Куїнджі на принципово інший рівень, де основним прагненням стало не втілення реальності на полотні, а роздуми про неї і тим самим «осягнення кінцевого значення речей».

Куїднджі кілька місяців не брався за пензля, переживав і був переконаний, що разом із картиною у нього вкрали півжиття. Художник вирішив відтворити найдорожчу картину в тому ж сюжеті і в тих же фарбах. Від початку роботи над копією «Місячної ночі…» до її остаточного завершення минуло два роки.

1880 року Куїнджі на тих же умовах і з таким же небаченим успіхом експонує наступну свою картину, новий варіант «Березового гаю». Її придбав Ф. Терещенко за сім тисяч карбованців.

Величезний успіх картин, що «світяться», призвів до появи копій і наслідувань. На секрет «фосфоресцентних» фарб буквально полювали.

У 1882 році Архип Іванович представив нову картину «Дніпро вранці». Однак цей твір публіка сприйняла скептично і навіть з деякою прохолодою. Тоді у Солодовніковском пасажі на Кузнецькому Мосту Куїнджі влаштував виставку двох картин – «Березовий гай» і «Місячна ніч на Дніпрі», після якої «замовк» на двадцять років, усамітнившись у своїй майстерні й нікому не показуючи свої твори.

До кінця життя, впродовж тридцяти років, Куїнджі не презентував публіці жодного твору. Зачинившись у майстерні, він нікого не пускав до себе, зробивши загадкою свою подальшу творчу діяльність. Відмовитися від популярності, від потоку грошей, справді, міг не кожен.

Публіка і критики вважали, що Куїнджі вичерпав себе, але це було не так: живописець продовжував невпинно працювати в різних стилях, одночасно шукаючи нові пігменти і грунтові основи для фарб, щоб вони були стійкі до впливу повітряного середовища і зберігали б свою первісну яскравість. Він створив близько п’ятисот ескізів і повноцінних живописних творів, багато з яких об’єднувалися художником, як у імпресіоністів, в тематичні серії, і близько трьохсот графічних робіт. Свій відхід від загалу він пояснював тим, що хотів розлучитися із глядачами, будучи в повній творчій силі, не чекаючи, поки його талант і майстерність почнуть слабшати.

У цей час Архип Іванович викладає у Петербурзькій академії мистецтв, з 1882 — стає професором, з 1893 — дійсним членом Академії, а з 1894 — керівником художньої майстерні. Та 1897 року Куїнджі був звільнений за підтримку студентських виступів.

У 1886 році художник купив у Криму під Кікенеїзом ділянку в 245 десятин за невелику на ті часи суму в тридцять тисяч рублів. Він оселився з Вірою Леонтіївною в курені й жив перший час абсолютно відокремлено.

Оригінальність поведінки Архипа Івановича породила легенди про мудрого відлюдника. Але наприкінці 1890-х років маєток Сара Кікенеїз ожив. Щорічно Куїнджі приїжджав з численними учнями Академії мистецтв для проведення літньої практики на пленері. Знаменитий мис Узун-Таш можна зустріти в етюдах не тільки Куїнджі, але і його учнів Аркадія Рилова, Костянтина Вроблевського, Євгенія Столиці та інших.

У 1888 році Куїнджі на запрошення художника-передвижника Н. А. Ярошенка побував на Кавказі, де вони стали свідками рідкісного гірського явища – Брокенської примари (відображення своїх збільшених фігур на райдужно пофарбованій хмарі). Після повернення в Санкт-Петербург надзвичайно вражений поїздкою живописець створив ряд прекрасних гірських пейзажів, в яких його романтизм остаточно злився з філософським пейзажем. Головною особливістю картин булла рецепція Кавказу як символу якоїсь ідеальної і недосяжною країни. Деякі дослідники вважають, що ці полотна і образ Кавказу вдохновили Н. К. Реріха на створення гімалайських пейзажів.

Навіть після звільнення з посади керівника художньої студії Куїнджі за власні кошти їде закордон з учнями пейзажної майстерні.

Після двадцятирічного мовчання, коли вважалося, що він припинив творчі заняття, Куїнджі несподівано зважився показати деякі нові роботи для нечисленної публіки. Демонстрація відбувалась у нього в майстерні. Восени 1901-го Куїнджі ознайомив з творами учнів, потім, тижнів два по тому – обраних друзів. Наступник Куїнджі по майстерні пейзажу Олександр Кисельов писав Костянтину Савицькому: «А, Куїнджі! Можеш собі уявити, що він показав нам (академістам) чотири нових картини, дуже хороших після двадцятирічної страйку! Це просто дивно. Виявляється, він весь цей час працював, і не без успіху».

Ієронім Ясинський опублікував статтю під інтригуючою назвою «Магічний сеанс у А. І. Куїнджі», де описував, як четвертого листопада художник запросив Менделєєва з дружиною, художника Михайла Боткіна, письменницю Катерину леткового, архітектора Миколи Султанова та деяких інших подивитися нові твори. Крім «Вечора на Україні» Куїнджі показував «Христа в Гефсиманському саду», «Дніпро вранці» і третій варіант «Березового гаю».

«Христос в Гефсиманському саду» (1901) завершує формування філософського пейзажу у творчості Куїнджі.

Останнє десятиліття життя ознаменувалося для Куїнджі створенням таких шедеврів, як «Веселка», ескізи та етюди до якої він почав писати ще в кінці ХІХ століття, «Червоний захід» і «Нічне». В останній картині поєдналися спогади художника про дитинство і пристрасть до споглядання неба, а манера виконання нагадувала найкращі ранні роботи Куїнджі.

Куїнджі любив музику, грав на скрипці, дружина – на фортепіано.

Незважаючи на великі статки, Куїнджі жив вкрай скромно, майже аскетично. Коли до нього прийшли визнання і слава, а його картини стали продаватися за великі гроші, художник купив в Санкт-Петербурзі прибутковий будинок, відремонтував і до кінця життя здавав у ньому квартири.

Останні роки свого життя митець присвятив меценатству. Куїнджі пожертвував Академії капітал, відсотки з якого йшли щорічно на виплату премій молодим художникам. З цією метою він оголосив конкурс, виділивши для нагород сто тисяч рублів. Двадцять чотири премії різного розміру щорічно присуджувалися на Весняних виставках.

У 1909 році в Петербурзі на його кошти було засноване Товариство імені А. І. Куїнджі, яке підтримувало молодих талановитих художників. Товариству Архип Іванович пожертвував 150 000 рублів і 225 десятин землі в Криму, також заповів усі свої картини і гроші. Товариство проіснувало до 1930 року. Імператор Микола II взяв його під своє заступництво. Товариство організовувало виставки, а також збирало роботи близьких по духу художників (всього було придбано близько 300 картин) і щорічно присуджувало премію імені Куїнджі (отримали Рєпін, Архипов).

Серед учнів Куїнджі — О. Борисов, К. Богаєвський, А. Рилов, В. Пурвіт та ін. Досить складним було і залишилось питання про учнів Архипа Куїнджі. Загалом через його пейзажний клас в Академії пройшло близько двохсот учнів.

Серед відомих художників, які брали участь у виставках Товариства були, К. Я. Крижицький (голова), М. І. Авілов, К. Ф. Богаєвський, І. І. Бродський, Іван Грабовський, В. І. Зарубін, В. Е. Маковський, Н. К. Реріх, А. А. Рилов, В. Є. Савінський, А. Д. Кайгородов, Я. А. Чахров, Є. М. Чепцов, І. Ф. Колесников, Н. П. Богданов-Бєльський, В. К. Бялиніцкий-Бируля, Е. О. Візель, В. А. Кузнецов і багато інших.

Дружині Вірі Леонтіївні Куїнджі заповів 2500 рублів щорічно. Дітей у них не було. Архип Іванович згадав брата, у якого жив хлопчиком, не забув племінників та їхніх дітей. Також допоміг церкві, в якій хрестився, надав кошти на організування школи його імені.

Помер Куїнджі 11 липня 1910 року. Захворів він у Криму запаленням легенів. Через деякий час з дозволу лікарів Віра Леонтіївна перевезла його до Петербурга. Але хворе серце не впоралося з хворобою. Біля ліжка хворого були присутні Реріх і Хімона.

На могилі художника встановлено його бронзовий бюст і надгробок – гранітний портал з мозаїчним панно, що зображує міфічне Древо життя, на гілках якого в’є гніздо змія. Краї панно були обрамлені різьбленням у стилі стародавніх вікінгів. У 1952 році прах і надгробок були перенесені на Тихвинский цвинтар Олександро-Невської лаври.

За рішенням ЮНЕСКО 2006-2007 роки були оголошені роками Архипа Куїнджі.

Іменем А. І. Куїнджі названа дитяча художня школа в Маріуполі, а також Маріупольський художній музей, відкритий 29 жовтня 2010 року. Також в Маріуполі встановлено бюст молодого А. І. Куїнджі.

У Таганрозі за адресою Петровська, буд. № 82 встановлена пам’ятна дошка про проживання А. І. Куїнджі в цьому будинку.

На 150-ліття від дня народження художника в Санкт-Петербурзі була відкрита музей-квартира Архипа Куїнджі (Біржовий провулок, будинок 1/10, квартира 11).