Шевченко мовами надазовських греків

Сьогодні особлива дата – Україна відзначає 205-у річницю народження нашого великого Кобзаря – Тараса Шевченка.

З давніх-давен близькою і зрозумілою була поетична спадщина Кобзаря грецькій людності, що проживає в містах і селах Приазов’я. Це пошанування має свою історію. Її сторінки варто згадати в день відзначення 205-річчя від дня народження Національного Генія.

Біля витоків шевченкознавства грецькою мовою стояв Феоктист Хартахай, який народився у селі Чердакли (нині Кременівка). Навчаючись у Петербурзькому університеті, юнак належав до демократичного табору української інтелігенції. Феоктист був близько знайомий з Тарасом Григоровичем. Разом з іншими молодиками — українськими патріотами 28 лютого 1861 року він ніс на Смоленське кладовище труну з тілом поета.

На кладовищі з прощальними словами виступили російською мовою поет Микола Курочкін і студент Феоктист Хартахай. Його скорботну промову на рідній мові Великого Кобзаря з глибокою увагою слухали Ф. Достоєвський, М. Лесков, М. Некрасов, М. Помяловський, I. Тургенєв. З болем у душі Феоктист, зокрема, сказав:

«…Сумно і страшно мовить: «Тарас Григорович умер!.. Зомліли ніженьки, що по світу носили, зложились рученьки, що тобі служили, закрились карі очі, що на тебе любуючи і сумуючи гляділи, минулися думи і пісні. Перестав твій Тарас сльози лити, стомився, заснути хотів. Матінко наша, Україно, степи наші, могили, Дніпро широкий, небо наше синє! Хто нам пісню заспіває і про нас загадається! Хто нас так щиро любитиме і за нас душу положить!.. Затих, замовк наш соловейко навіки! Україно, Україно! Де твій син вірний? Мово українська! Де твій батько, що так тебе шанував, що через нього і тебе ще більше шанувати стали?.. Спи ж, тату, поки правда з кривдою мірять будуть, поки правда запанує на світі!..».

Промова Хартахая того ж року була опублікована в українському громадсько-політичному й літературно-мистецькому журналі «Основа», що видавався в Петербурзі.Пізніше Хартахай стояв біля витоків середньої освіти в Маріуполі. Завдяки його діяльності 15 жовтня 1876 року у Маріуполі були відкриті чоловіча і жіноча гімназії. Їхнім засновником був Феоктист Хартахай.

І тут, у Маріуполі, Хартахай продовжував пропагувати творчу спадщину Шевченка. Як згадував поет Леонтій Кир’яков, у 1880 році Хартахай приїхав у село Сартана до його дідуся Костянтина Івановича Кир’якова записувати народні грецькі пісні. «У той час дідусеві йшов тридцятий рік, але він знав багато грецьких пісень, казок, легенд, міфів, які вивчив від свого батька, який народився в 1810 році. Коли вкотре Феоктист Хартахай приїхав у Сартану, то привіз дідусеві «Кобзаря», саме того, в який власноруч Тарас Шевченко вписав рядки, які не допустила цензура. Дідусь мій був грамотною людиною, він закінчив церковно-приходську школу, міг читати російською, українською та грецькою мовами і з «Кобзаря» переписав вірші «Реве та стогне Дніпр широкий…», «Садок вишневий коло хати», «Думи мої, думи мої…» та інші».

Продовжив шевченківську традицію внук і правнук Кир’якових — Леонтій Несторович Кир’яков (1919-2008 рр.) — визначний грецький (румейський) поет, член Національної спілки письменників України, багатолітній член її правління, лауреат республіканської літературної премії імені Максима Рильського, автор багатьох поетичних збірок грецькою мовою.

Леонтій Кир’яков з дитячих років полюбив поезію Шевченка, і вже в дванадцять років переклав грецькою мовою уривок з поеми «Причинна» («Реве та стогне Дніпр широкий…»).

У 1964 році до 150-річчя від дня народження Шевченка Леонтій Кир’яков разом з поетом Антоном Шапурмою і художником Лелем Кузьменковим оформили рукописний збірник, на титульній сторінці якого грецькою мовою написано «Тарас Шевченко. «Кобзар». Вибрані твори, рукописне видання грецькою мовою (маріупольський діалект). Жданов, 1964 рік». Зараз це унікальне видання зберігається в столичному музеї Т. Г. Шевченка.

У 1994 році вийшла друком книжка «Панич, нду иксиритны сис…» («Якби ви знали, паничі…), де представлена більшість віршів і поем Шевченка у перекладах Кир’якова грецькою (румейською) мовою.

Визначний внесок у грецьке шевченкознавство зробив маріупольський поет і журналіст Георгій Антонович Костоправ (1903-1938 рр.), член Спілки письменників СРСР, делегат її першого з’їзду, один із творців писемної мови греків Приазов’я, фундатор її літератури.

У новітній час Костоправ перший переклав грецькою мовою Шевченків «Заповіт». Вірш було надруковано 9 березня 1933 року і включено в читанки для грецьких шкіл.

У 1934 році поет працював над перекладом грецькою мовою поеми Шевченка «Кавказ».
9 березня 1935 року Костоправ опублікував у газеті «Колективітис» коротку статтю «Декілька слів про вірш «Сон». Це була передмова до перекладу твору Шевченка Антоном Шапурмою.

Оцінюючи цей період у культурному житті грецької спільноти Приазов’я, член Спілки письменників України, поет, перекладач і композитор Донат Патрича в одній зі своїх публікацій наголошував: «Коли в двадцяті-тридцяті роки минулого століття в Приазов’ї почала зароджуватися грецька література, молоді поети поряд зі створенням оригінальних речей, велику увагу приділили перекладам, щоб ознайомити земляків із творчістю Т. Г. Шевченка. Його «Заповіт» у перекладі Георгія Костоправа було введено в шкільну програму (у ті роки викладання в багатьох грецьких школах велося рідною мовою) і стало хрестоматійним. Деякі вірші великого поета переклав Павло Саравас… А такі пісні на слова Шевченка, як «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої…» та інші знає кожен грек у Приазов’ї».

За допомогою Федерації грецьких товариств України 2017 р. у Маріуполі вийшло у світ унікальне видання – «Кобзар» Тараса Шевченка у перекладі урумською мовою, однією з двох мов греків Надазов’я, Валерієм Кіором.

Книжка стала своєрідним аналоґом найпершого видання «Кобзаря» 1840 р., куди увійшли вісім творів, серед яких «Думи мої, думи мої», «Катерина», «Перебендя», «Тополя», «До Основ’яненка», «Тарасова ніч». Саме ці відомі поезії, переклад яких здійснив поет, літературознавець, член Національної спілки письменників України Валерій Кіор, представлено у «Кобзарі».

Поява «Кобзаря» Тараса Шевченка у перекладі урумською мовою – це подія для всього грецького народу, який компактно проживає в Надазов’ї вже понад 235 років. Саме у цьому краї, розквіт якому у XVIII столітті дали греки, зараз у мирі та злагоді проживають греки-уруми, греки-румеї, українці, євреї, вірмени та інші. Але ім’я Тараса Шевченка, його безсмертний «Кобзар» завжди буде об’єднавчим чинником для кожної людини, громадянина України.

Переклад «Кобзаря» урумською мовою зроблено фахово, вишукано стилістично. Він водночас є сумлінною науковою працею, адже перекладач зумів витлумачити читачеві усі нюанси образів творів Тараса Шевченка. Даний переклад розвиває урумську мову, розширює коло понять, збагачує культуру народу.

Завершити нашу розповідь хочеться словами поета Антона Шапурма: «Великие творения Т. Г. Шевченко переведены на многие языки… В эту полноводную реку бессмертной Шевченковской поэзии пусть вольется и ручеек наших переводов!».

Павло МАЗУР,
почесний краєзнавець Донеччини
м. Маріуполь.