Рід, що не словом, а ділом доводив свою любов до батьківщини

Ще наприкінці ХVIIІ століття грек Андреас Аркас переселився з Греції до щойно заснованого Миколаєва. Так почалася історія відомого на Півдні України роду Аркасів – справжніх патріотів-практиків, які не словом, а ділом доводили свою любов до цієї землі. Як часто буває в історії – стати українцем можна не лише за покликом крові, а й за покликом серця.

Незважаючи на те, що кожен представник цього роду вартий уваги, сьогодні зупинимось на особі Миколи Миколайовича Аркаса – видатного історика, композитора та громадського діяча.

Народився Микола у 1852 році у Херсонській губернії у родині військового моряка. Отримав різносторонню освіту в Училищі правознавства у Петербурзі та Одеській гімназії.

Його мати Софія Петрівна походила зі старовинного козацького роду Богдановичів. Саме вона наспівувала сину українських пісень, заспокоювала казками та оповідками і так поселила в серці хлопця любов до культури свого народу. Ще під час навчання у Петербурзі родина часто приїздила до свого родинного маєтку у селі Богданівка, під Миколаєвом. Тут Микола товаришував з сільськими хлопцями і ще більше закохувався в Україну.

Любов цю ще більше поглибило знайомство з творчістю Шевченка та Куліша, гімназійні вчителі та публікації «Основи».

Згодом Микола продовжив навчання на фізико-математичному факультеті Новоросійського університету в Одесі. В студентські роки цікавість до України стала більш усвідомленою. Особливо приваблювало хлопця історичне минуле, духовні надбання народу. Знайомство та дружба з Кропивницьким настільки вплинули на Аркаса-молодшого, що він зайнявся вивченням народних пісень, особливо кобзарських.

Закінчивши навчання, Микола як і годиться у родинах військових продовжив сімейну традицію та пішов на службу у морське відомство у Миколаєві, де був ад’ютантом свого батька. Під час служби він заслужив собі славу талановитого стратега, а також любов та повагу простих людей.

У 1881 році помирає батько Миколи Аркаса і він залишає службу, щоб присвятити своє життя улюбленому заняттю – вивченню духовної спадщини українського народу, частиною якого був сам.

Результатом захоплення українськими піснями, а також дружби з Кропивницьким, Ніщинським та Лисенком стала опера «Катерина» за однойменною поемою Шевченка. Звісно, враховуючи відсутність класичної музичної освіти, цю оперу не можна порівнювати з творами того самого Лисенка. Однак, вона набула такої популярності, що 4 роки не сходила з театральних сцен. Цей твір започаткував оперну шевченкіану і став першою українською ліричною народно-побутовою оперою.

«Катерину» з великим успіхом поставила трупа Кропивницього спочатку у Москві, а згодом у Мінську, Вільнюсі та Києві. До сих пір її періодично ставлять оперні театри України.

Однак, Микола Аркас не обмежився лиш оперою. Однією з найбільших його робіт стала книга – «Історія України-Русі». Взагалі Аркас не планував зупинитись на одній опері, але на заваді стало здоров’я – крововилив у мозок та параліч правої руки не дозволили більше сісти за фортепіано. Тому на початку XX ст. він захопився вивченням історії України. На меті мав узагальнити все та викласти в максимально доступній формі, зрозумілій навіть підлітку з незакінченою середньою освітою.

Планувалося, що книга матиме всього декілька примірників, для виховання та навчання сина. Попри такі скромні наміри, за роботу він взявся зі всією серйозністю – налагодив офіційні стосунки з бібліотеками та видавництвами, знайшов компетентних людей, спроможних підтримати його, допомогти потрібною літературою.

Відредагована Доманицьким «Історія України-Русі» вийшла в Петербурзі небаченим до того часу 7-тисячним тиражем і розійшлась всього за 7 місяців.

Головним завданням книги було донести інформацію до кожного і судячи з її успіху, автор впорався з цим. «Автором зроблено все, щоб зміст книги легко й хутко і надовго запав у голово читачеві – це і ілюстрації і, особливо, помітки на полях, котрі мають уявити з себе конспект. Написано популярно і пристосовано до середнього читача. Бо зараз ми такої книги не маємо» – так писав бібліотекар Одеської «Просвіти» Квітковський Миколі Миколайовичу Аркасу.

А от деякі історики того часу жорстко розкритикували книгу та її автора. Михайло Грушевський просто розгромив її. Однак, поки йшли дискусії, за популярністю та накладами книга почала конкурувати з «Кобзарем» Шевченка і стала однією з найбільш популярних масових книг протягом понад ста років.

Крім цього, Микола Аркас приймав постійну участь у громадському житті міста. Так, щойно з’явилась перша «Просвіта», він зібрав нечисленних свідомих українців Миколаєва та започаткував «Просвіту» в місті. Його вибрали головою осередку, на цій посаді він залишився до самої смерті.

У селі Богданівка на власні кошти відкрив школу з українською мовою навчання. Дуже тішився з того, що нарешті діти навчаються рідною українською, а не чужою їм російською мовою.

Хтозна, скільки б ще встиг зробити для України Микола Аркас, але 1909 року він помер у Миколаєві.

Історія роду Аркасів на ньому не закінчується. Батькові вдалось виховати гідного нащадка, який побудував кар’єру військового і став непересічним актором, навіть заснував свою трупу.

У часи Другої світової, уцілілі нащадки Аркасів емігрували до Америки, де й губляться сліди цього знатного роду. Історія цих високоосвічених людей з грецьким корінням вкотре доводить, що любов до рідної землі може мати різне коріння. Від цього вона не стає менш величною та однозначно вартує уваги сучасників.

Підготувала Тетяна Кострикіна