До нас приїхав Фундуклей. Як мільйонер-чиновник корупцію переміг і Київ розвинув

Рівно 180 років тому, 12 квітня 1839 року, цивільним генерал-губернатором був призначений Іван Фундуклей. Виходець із простої купецької сім’ї, мільйонер і чиновник в одній особі став одним із найяскравіших управлінців, при цьому залишаючись в тіні. Фундуклей ввів практику не тільки заробляти на місті, а й витрачати на нього свої гроші.

Ласкаво просимо

У квітневий день 1839 року в Київ приїжджає новопризначений цивільний генерал-губернатор Іван Фундуклей. Сорокарічний мільйонер, син грецького купця, вже досвідчений чиновник прибуває з Житомира, де служив віце-губернатором Волинської губернії. Київ постає перед новим керівником мальовничим містом, з горами, покритими садами, блиском куполів і хрестів, чарівними дніпровськими далями.

Хрещатик і Майдан ще не забудовані, тільки недавно розібрали князівські вали, майбутніми центральними вулицями блукає худоба, городяни місять багнюку на небрукованих вулицях, а приїжджих обдирають, як липку, подільські шахраї. Городові знають про це, але закривають очі, адже їх зарплата трохи більша, ніж у двірників, і додатковий дохід від місцевих авантюристів їм дуже до речі. Дуже скоро цю ситуацію губернатор Фундуклей змінив.

Тут треба сказати кілька слів про минуле чудового чиновника. Його батько, купець-грек, прибув у кінці XVIII століття з Константинополя і розбагатів на торгівлі тютюном та винною монополією. Причому настільки, що позичав гроші не бідній людині – князю Михайлу Воронцову. Однак сам залишався дуже скромний у потребах, сина не балував, освіту дав домашню і з ранніх років відправив на службу. Спочатку той отримував невисокі чини, а пізніше став чиновником з особливих доручень все при тому ж Воронцову, який займав посаду новоросійського генерал-губернатора. Отримавши в спадок мільйонний статок від батька, Фундуклей-молодший зумів і примножити його, і пустити на благо людям.

Як викорінити хабарництво

Існує думка, що до Києва Іван Фундуклей потрапив за бажанням тодішнього військового генерал-губернатора Дмитра Бібікова. Оскільки останній був жадібний і витрачатися на всілякі представницькі заходи на кшталт губернаторських балів не хотів. Ось і вирішив дістати багатія-добряка, щоб скористатися його засобами. Однак тим самим нажив собі конкурента на терені історичної пам’яті. Але про це пізніше.

З приїздом Івана Фундуклея звичний хід життя в Києві порушився. Хабарі, які до сих пір розносили по всім чиновницьким установам, раптом перестали давати належний результат. Люди, які несли хабарі, вирішили, що у нового начальника апетити більше, ніж у попередників, і збільшили суми. Однак і це не допомогло. Іван Іванович просто не брав гроші. Як висловився про нього сам імператор: «Цьому вже точно грошей не треба – своїх дівати нікуди». Однак виявилося, що Фундуклей не просто чесний, але і відмінний знавець людських душ.

Керуючий канцелярією Бібікова Еразм Стогов в своїх спогадах писав, що колега його патрона – Іван Іванович – зарплати своєї не отримував, а замість цього направляв її до своєї канцелярії. Завдяки цьому керуючий канцелярією отримував на рік 12 тисяч рублів. Для порівняння: фахівці з вищою освітою отримували менше 1000 рублів в рік, а домашня обслуга – до 50 рублів на рік. Такими виплатами Фундуклей «перебив» винагороди від хабародавців і відсік саму можливість корупції. Щоб підтримати поліцію, губернатор запропонував скинутися багатим жителям Києва. Мотивував тим, що або вони будуть містити поліцію, або цим будуть займатися бандити і злодії і тоді зрозуміло, чию сторону будуть займати правоохоронці.

Два губернатори

Івана Фундуклея полюбили місцеві жителі і києвознавці. На контрасті не злюбили Дмитра Бібікова, називаючи сатрапом і деспотом. Останній був не в фаворі особливо тому, що присланий був імператором наводити порядок після польських повстань, знижувати вплив польської шляхти і відповідно русифікувати край. В результаті всі зміни, значимі будівництва і розвиток міста в цей період приписують саме Фундуклею. В деякій мірі це справедливо.

Наприклад, добряк-мільйонер за власні кошти замостив Андріївський узвіз і не тільки його. Поклав початок водопровідній системі, побудувавши на нинішній Європейській площі фонтан, який забезпечувався водою з струмків прилеглих пагорбів. Треба сказати, що вода в Києві тоді цінувалася не менш хліба – її доводилося тягати з Дніпра або купувати у водовозів. Причому фонтан був мармуровий – справжня окраса. Кияни його так і називали: Фундуклеївській або просто «Іван». Тоді як на нинішньому Майдані був ще один фонтан, збудований Бібіковим, фактично водорозбірні крани з басейном. Його городяни глузливо прозивали виродком.

Фонтан Іван на Театральній

Однак варто зазначити, що не тільки Фундуклей керував краєм. Будівництво нової будівлі майбутнього університету Св. Володимира (нині – ім. Тараса Шевченка) почалося за рік до його приїзду – при сатрапі Дмитрі Бібікові. Будівництво Інституту шляхетних дівчат і першого стаціонарного, ланцюгового мосту проходило в період їх спільного правління. Іван Іванович захоплювався історією і археологією, його стараннями вийшли кілька значних праць: «Статистичний опис Києва», «Огляд Києва щодо до старожитностей» і «Обозрение могил, валів і городищ Київської губернії». Однак і Дмитро Гаврилович заснував тимчасову комісію для розгляду давніх актів.

Знавець людських душ

Ймовірно, син успішного підприємця і сам непоганий бізнесмен (примножив батьківські капітали) краще розумів людей і вмів знайти до них підхід, ніж вояка Бібіков. Фундуклей зумів зацікавити місцевих купців (вихідців з простого стану) жертвувати гроші на потреби міста, пообіцявши їм, що за внесення солідних сум представлятиме до нагород. А це в перспективі давало можливість увійти в коло вищого суспільства, ширше розкривало різні парадні двері. Так було покладено початок знаменитої київської благодійності.

Прослуживши в Києві 13 років, Іван Фундуклей отримує нове призначення. Його кар’єра йде вгору: таємний радник, сенатор у Варшаві, член Державної ради в Петербурзі. Але навіть вже не будучи в Києві, Іван Іванович продовжує виступати в ролі мецената: два особняки віддає для першої жіночої гімназії і сам же виділяє для неї фінансування. У цій установі навчатися могли дівчинки всіх станів.

Фундуклеївська гімназія

На знак подяки кияни вирішують назвати вулицю, на якій розташована гімназія, в честь її покровителя – Фундуклеївська. Нині це вулиця Богдана Хмельницького. На жаль, коротка людська пам’ять, беручись за чергові перейменування, ми забуваємо про стару (не таку вже і стару) історію міста. З іншого боку, де вже випускникам радянських шкіл і вишів було знати про меценатство губернаторів і мільйонерів. Можливо, і нашу історію через якихось сто – сто п’ятдесят років розповідатимуть по-іншому.

Автор Надія МУЗЛОВА.