«Діти Посейдона»
І зазвучить вічно понтійська ліра!
Цього року греки-понтійці визначають одну з трагічних дат своєї історії – День пам’яті. Сумна дата 19 травня 1919 року. Рівно 100 років тому відбулись ці події.
Понт. Понтіос. Понтії. Понтійці. Ті географічні та етнографічні терміни маловідомі широкому українському загалу, тому берем на себе сміливість провести деякі роз’яснення і заглибитись в історію нашого народу. В грецькій мові – однієї з найдавніших мов світу – є декілька назв моря, греки – морський народ. Море здавна «годувало» греків і не тільки рибою та морепродуктами. Цей на диво енергійний грецький народ був завжди моряками і торговцями. А торгівля здійснювалась тільки морським шляхом. Мандруючи грецькими морями від острова до острова і далі до Азійського материка, греки відкривали нові торгові факторії. Грецька велика колонізація просувалась в 3 напрямки: на південь, на захід і нарешті ще з ІХ-VІІІ до н.ст. на північ. Так грецькі колоністи з’явились на берегах Чорного моря і заснували свої колонії – держави-міста, поліси на всіх берегах цього бурхливого і холодного моря. Тому греки – це море без островів і назвали – Понтос. Звідси і етнонім понтійці, понтії. Ітак море, море власно географічний термін носить назву – «пέлагос», а назва моря, як води по грецькі звучить «τάласса» , а Понтос греки називали тільки Чорне море, на відміну від Егейського, Іонічного та Середземного морів.
Колонізація відбувалась мирним шляхом. З аборигенами, а ними тоді були північно-кавказькі народи, котрі мешкали на південному та східному березі Понту; греки поводились дружньо. Та з часом навіть багато рис їхнього характеру перейняли, а саме силу та велич духу і войовничість, хоча це питання спірне, хто в кого і що перейняв. Без сумніву те, що власне тут на понтійському узбережжі , ще п’ять тисяч років тому, з’явилась залізна зброя та плуг. Тобто зародилась «залізна ера». Понтійське царство, котре повстало на цих берегах, відоме завдяки імені царя Мітрідата. Він зумів об’єднати всі грецькі поліси у могутню державу. Мітрідат довгий час воював із непереможним Римом. Йому підкорилось Боспорське царство в Криму та Меотіді (на Азовському морі), та майже вся Мала Азія від Закавказ’я до Родоса. По версії істориків саме від понтійського царства і пішла назва греки- понтійці, по- другій версії від назви Чорного моря – Понта. У середні віки Понтійське царство увійшло до складу Візантії – грецької спадкоємиці Риму зі столицею у Константинополі.
Греки-понтійці до цього часу вважають Істанбул – Константинополь своєю столицею, а не Афіни. Понтійці за допомогою братської Грузії в часи правління цариці Тамари створили відоме Трапезунське царство з центром Трапезунд тепер (Трабзон), яке проіснувало до 1461 року і пережило «Візантійську імперію » на 8 років.
В часи османського правління греки- понтійці повстали перед вибором : змінити віру чи рідну мову на турецьку.
Не дивлячись на релігійний гніт, понтійці продовжували займатись своїми улюбленими справами : морською торгівлею (часом і контрабандою) та ремеслами. Фактично вся торгівля в Османській імперії знаходилась в руках греків , яка здійснювалась в напряму з понтійських портів: Самсун, Сінопа, Амас’я, Трапезунда не тільки до грецьких островів,а й далі – до Італії, Франції та Єгипту. У ХVII-XVIII століттях греки-понтійці мали свої філії не тільки у Середземноморських країнах, але й Австро-Угорщині, Німеччині. Нідерландах та навіть Англії. Будучи підданими турецького султана, греки-християни у XVI-XVII століттях займали навіть і найвищі посади в османській адміністрації. Заможні греки – фанаріоти (мешканці Константинопольського кварталу Фанар), навіть ставали господарями- намісниками Молдови та Валахії (Румунії).
З XVIII століття в грецькі «справи» почала втручатись Російська імперія, після завоювання Криму та Північного Кавказу. Під приводом «захисту» християн, Росія переслідувала свою мету – завоювання нових земель і головне – захоплення проток Босфор та Дарданелла.
На початку XІХ ст. під впливом французької буржуазної революції відбувся розвиток національної просвіти. Імена Адамантіоса Кораїса, Діонісіоса Соломоса – автора строк Національного гімну, цих просвітників елінського самоосвідомлення, імена їх відомі кожному греку. В Греції та закордоном виникають таємні національно-визвольні товариства – гетерії. Грецькі судовласники та купці вкладають в їх діяльність величезні кошти . Саме відоме з них, це звичайно «Філікі етерія» , яка виникла в Одесі в 1814 році, спромоглась підготовити всенаціональне повстання в Греції, що привело до здобуття незалежності від османського гніту у 1830 році. Але не всі грецькі землі і «Понт» в тому числі : стали вільними у 1830 році. Вони здобували незалежність поступово, спочатку Фессалія, потім Македонія, Епір (на жаль тільки Південна його частина далі Кріт та острови Додеканіса.
Греція в першу світову війну повстала перед вибором: прийняти сторону Антанти чи Центральних держав (Німеччини,Австрії, Болгарії). Грецький король Констянтин був близьким родичем німецького кайзера Вільгельма, а перший прем»єр Греції Елефтеріос Венізелос, якого підтримувала грецька буржуазія,був прихильником Англії. В даному протистоянні зміг перемогти Венізелос та Греція прийняла сторону Антанти.
3-5 жовтня 1915 року війська Антанти висадились в Салоніках, та грецькі війська починають переможні військові дії у Фракії та Македонії проти болгар та турок. Після перемоги Антанти над країнами Троїстого союзу, османська імперія розпалась. Здобули незалежність, спочатку під протекторатом Англії та Франції – арабські країни, та греки-понтійці вирішили, що настав час створити власну державу Понт від Сінопи до Батумі і довели до відома консульства Англії, Франції, США, Італії в Трапезунді. Відразу виникли проблеми не тільки з турецькою адміністрацією, але й сусідами – вірменами та курдами. Була спроба з ними домовитись, навіть створити спільну понтійсько – вірменську державу, атмосфера наколювалась. 19 травня 1919 року в Понті почались сутички греків з турками та курдами. Цей конфлікт підігрівався офіційним вступом Греції у війну з Туреччиною. 15 травня 1919 року грецький десант висадився в Смірні (Ізмір) на протязі 19 та 20 років грецька армія зуміла не дивлячись на сильний супротив турків, підійти до Анкари до річки Сакар»я. Але хід воєнної компанії змінився на 180 градусів після того, як створилась регулярна турецька армія, не без допомоги більшовицької Росії, яку очолив Кемаль-паша, майбутній засновник Турецької республіки – Ататюрк. Франція прийняла слідом за більшовицькою Росією сторону Туреччини, Англія прийняла нейтралітет, греки залишились один на один зі своїм ворогом. Почався зворотній процес, масовий відступ грецької армії, який закінчився там де і почався у Смірні. Греція програла повністю цю війну. Більше мільйона біженців, обмін населенням між греками та турками, півмільйона турок з Балкан переїхало з Балкан до Малої Азії, при цьому більшість біженців-турок не розмовляло турецькою мовою, а біженців-греків – грецькою. Греки Понту захищали свої домівки, родини відчайдушно, але сили були цілком нерівні. В наслідок цієї боротьби загинуло майже половина населення Понту. Частина емігрувала до Греції, яка була переповнена біженцями з Малої Азії, решта на Кавказ – Росії, та по цілому Світу. Тепер понтійці проживають в Австралії, Німеччині, Америці. Незалежність Понту не відбулось, але Ποντος ζει (Понтос живє!).
24 липня 1923 року між Туреччиною та Грецією був підписаний мирний договір в Лозані. Під час Другої світової війни Греція воювала на боці Союзників проти німецького фашизму, а Туреччина займала позицію нейтралітету. Греки – понтійці , як і весь радянський народ виніс всі тяготи війни і радів Перемозі, але на тому, трагічна доля понтійців не скінчилась… Вони пережили другий геноцид, коли після несправедливих звинувачень від Сталіна та Берії були насильно переселені на необжиті землі Казахстану, далеку Північ,звідки повернулись далеко не всі понтійці. В наш час вони живуть і трудяться не тільки на теренах колишнього Радянського Союзу, але й в Греції, та по всьому Світу.
Залишились частина понтійців і на своїй батьківщині – Понті. Щоправда, більшість з них прийняла іслам, але зберегла свою рідну мову, традицію, культуру. Невмирущі понтійські танці та пісні. В наш час відносини між греками та турками стають добросусідськими, але уроки Історії треба пам’ятати і шанувати пам’ять про своїх предків, які 2800 років жили і живуть на території Понту!
Історик ,
Валентин Терзов (Терзопулос Валентінос)
18.05.19 рік. М.Львів
Відділ культури Західно-Українського
грецького національно-культурного товариства ім.К.Корніактоса.