Олександр Рибалко: «Мови надазовських греків є унікальною складовою мовного розмаїття нашої країни»
Він більше 15 років досліджує життя надазовських греків, стан румейської й урумської мов, збирає фольклор греків Надазов’я, але наразі переконаний, що знання цих мов робить наших надазовських греків унікальними і відмінними від інших грецьких діаспор, розпорошених по світу. Олександр Рибалко – етнодокументаліст, перекладач і просто небайдужа людина, яка не з чуток знає, як робляться неможливі речі. Разом із однодумцями на волонтерських засадах він записав два компакт-диски «Оф, мана, вай» (ансамбль «Сартанські самоцвіти», смт Сартана) і «Джаним» (ансамбль «Бір тайфа», селище Старий Крим), присвячених 225-річчю переселення греків із Криму до Приазов’я. Олександр є координатором видання навчального посібника з урумської мови (авторка Марія Смоліна); за його сприяння була записана відеоабетка урумською мовою; ансамблі «Сартанські самоцвіти» та «Бір тайфа» взяли участь у міжнародному фестивалі етнічної музики та лендарту «Шешори» та у музично-мистецькому фестивалі Артполе. З метою популяризації мов та культури надазовських греків О.Рибалко разом із однодумцями проводить у Києві культурно-мистецькі заходи, на які запрошує творчі колективи та майстрів грецького слова із Приазов’я.
Сьогодні дослідник розмірковує над перспективами збереження та популяризації мов та фольклору надазовських греків.
– Олександре, яке значення для Вас має фольклор та мови надазовських греків?
Для мене мови надазовських греків – урумська і румейська – є неабиякою унікальною складовою мовного розмаїття нашої країни. Погодьтеся, відповісти на запитання «Чому ми любимо ту чи іншу мову?» завжди було і буде складною задачею. Як можна пояснити прояв любові до чогось? Це ірраціональне почуття, яке неможливо пояснити. Всі мови є по-своєму прекрасними, всі заслуговують на шанобливе ставлення і любов до них. Але, мабуть, все ж таки, існують певні чинники, через які ця любов посилюється.
Моя любов до мов надазовських греків почалася з книги. Наприкінці 1980-х, будучи студентом одного з вишів у Донецькій області, в одній із донецьких книгарень я натрапив на літературний альманах «Пирнешу астру». Я закохався у цю назву. І з цього моменту почав цікавитися мовами надазовських греків.
Фольклор є отим чинником, який посилює мою любов до мови. Грецький фольклор Донецького Надазов’я є багатим і красивим. Слухаючи його, в моїй уяві постають картини з минувшини. Я чув багато історій про те, як хтось почав вивчати англійську мову, скажімо, через те, що їй або йому подобались пісні у виконанні «Beatles» або «Pink Floyd». У моїх же руках у тих самих 1980-х роках опинилися платівки з фольклором надазовських греків (румейською мовою), до видання яких додав неймовірних на той час зусиль Олександр Ашла. Мені страшенно захотілося зрозуміти слова тужливої пісні «Э, марэ, ялан дуня». Відтак я почав збирати свою бібліотеку, дізнався про те, що мовами надазовських греків є дві – урумська і румейська, зрозумів, в якому невиграшному становищі вони опинилися, і з тих пір вони, мови і фольклор, посіли важливе місце у моєму житті.
– Чи можна сказати, що саме фольклор об’єднує доволі різних людей з певним спільним духовним знаменником?
Так, безперечно. Щире виконання автентики зачаровує це певне коло людей незалежно від їхнього національного походження. Ці люди, які шанують фольклор, знаходять і спільну мову між собою. На етнофестивалях молодь із однаковим захопленням занурюється у народні ритми різних культур, часом далеких одна від одної, але правдивість завжди привертає увагу і вабить своєю неповторною красою, оригінальністю і автентичністю, що має свою магічну силу. І взагалі. Я думаю, що людей умовно можна поділити на фанатів фольклору і байдужих до нього. Мені дуже хочеться, щоб фольклор греків Надазов’я став знаним серед широкого загалу. Всі ж знають, наприклад, єврейські мелодії «Хава наґіла» або «Сім сорок», чи кавказьку «Лезґінку» тощо.
– Повернімося до першоджерел. Де й коли Ви вперше зустріли отих чарівних бабусь й дідусів, які змусили Вас закохатися у пісенні орнаменти, що вони повсякчас витворювали своїм співом румейською чи урумською мовами?
Мабуть, теж наприкінці 1980-х, коли я потрапив на свій перший Фестиваль грецької культури «Мега Йорти» у смт Велика Новосілка (який, насправді, проходив вже вдруге). Фестиваль, організований Федерацією грецьких товариств України, справив на мене неймовірне враження. Я був глибоко вражений почутим і побаченим там. Вже потім, згодом, я познайомився особисто з такими майстринями співу, як, наприклад, Аполлінарія Налча зі Старого Криму. І мені дуже захотілось якимось чином зафіксувати її голос, аби була можливість поділитися цими враженнями з іншими поціновувачами, яких виявилося чимало. Ніколи не забуду, як після її виступу на одному з фестивалів разом з ансамблем «Бір тайфа» до мене підійшли люди і сказали: «Дякуємо вам, ви для нас відкрили таку цікаву культуру, про яку ми нічого не знали». І ці люди були з України.
– У чому, на Ваш погляд, саме специфіка фольклору надазовських греків? Що змушує Вас, не грека за походженням, всім серцем любити його?
Фольклор надазовських греків є своєрідним, унікальним, з одного боку, але, з іншого, має чимало спільних рис із фольклором інших народів, чиє життя було та є пов’язаним із Кримом: кримськими татарами, донськими вірменами, караїмами, кримчаками. Є подібні мелодії, сюжети, слова пісень, зрештою. І все це, на мою думку, слід розглядати і досліджувати саме у такому контексті спорідненості культур і традицій. Ну а як можна це не любити? Як можна не бути закоханим у цей фольклор? Адже він є таким красивим.
– Ви самі знаходите чи вони самі знаходяться – оті ентузіасти, альтруїсти, однодумці, які беруть участь у Ваших проектах, пов’язаних із збереженням та популяризацією мов та культури надазовських греків? Бо тут, очевидно, різні гілки одного древа таки тягнуться одна до одної?
Якось люди самі знаходяться. Коли бачать такі собі маячки, які вказують на спільні інтереси, зацікавленість, то й виникає бажання і необхідність об’єднувати свої зусилля.
– Чимало років поспіль, живучи у лоні грецького фольклору, можливо, Ви вже маєте уявлення, яким чином усе це можна зберегти?
Прекрасно, що в Україні один раз на два роки проводиться Федерацією грецьких товариств України Фестиваль грецької пісні ім. Т.Каци, у рамках якого виконавці мають можливість заспівати румейські та урумські пісні. Поштовхом, який змушує дітей цікавитись грецьким фольклором, є й Всеукраїнські олімпіади школярів із грецької художньої творчості, які щороку проводить ФГТУ. На мою думку, потрібно усе це активно продовжувати та виховувати молодь, допомогти їй зрозуміти і полюбити свою пісню, але якщо вдаватися до осучаснення виконання, якихось аранжувань, то треба робити це вельми обережно. Необхідно заохочувати виконання традиційної музики на живих інструментах, відмовитись від суцільного використання фонограм. Це звучить і виглядає штучно і непривабливо.
І тут в нагоді може і повинен стати приклад Греції. Наскільки там уважно і дбайливо ставляться до свого фольклору, знають його, цінують, шанують і передають молодим.
– Вже пізно записувати етнографічні явища та фольклорний матеріал – таке часто можна почути. Це так?
На мою думку, записувати завжди є що. Культура в цілому і фольклор зокрема знаходяться у розвитку. У якому саме – це є вже іншим питанням. Традиційна культура постійно розвивається, змінюється, трансформується, якісь риси зникають, додається щось нове, щось запозичується від сусідів. Часто-густо у селах кажуть: «От якби ви приїхали раніше, кілька років тому. Тоді в нас були і музики, і співці. А зараз вже майже нікого не лишилось». Дійсно, ситуація є дуже сумною. Молодь не охоче зберігає і плекає саме традиційну культуру свого народу. Їхню увагу перебирає на себе попса. Але настане час, і вони теж зрозуміють, що найціннішим є свій фольклор. Хоча багато чого вже було втрачено, але є ті, хто пам’ятає, як це було. Тому не хочу погоджуватися, що вже запізно. Записувати фольклорний матеріал потрібно.
– Розкажіть детальніше про Ваші проекти?
Дуже хочеться, аби мови надазовських греків ставали дедалі більш популярними, щоб молодь цікавилися ними, і щоб про них знали інші, щоб в Україні знали, що у Донецькому Надазов’ї є таке мовне, для когось досі незвичне і неочікуване розмаїття. Тому нам цікаво зробити якісь речі, які допоможуть привернути увагу до мов надазовських греків як серед самих їх носіїв, так і сусідів. Це поширення інформації у соціальних мережах, створення інформаційно-промоційних матеріалів, проведення заходів, зрештою. Але це ми робимо у вільний від основної роботи час, тому, на превеликий жаль, вдається зробити не так вже й багато…
– Чи є, на Вашу думку, необхідність у проведенні цільових експедицій з метою ґрунтовного і технічно якомога якіснішого запису носіїв фольклору надазовських греків, а також фіксування таких яскравих явищ грецької традиційної культури, як колядування, весілля, в умовах їх природного побутування?
Безумовно! Фіксація традиційних обрядів і пов’язаних з ними музично-пісенних творів є важливим фактором як для збереження самої традиційної культури, її подальшого розвитку, так і для її вивчення науковцями, її аналізу й розуміння тих чи інших явищ у більш широкому контексті. Сучасні технічні засоби набагато полегшують цю роботу.
– Як Ви вважаєте, у чому полягає ідентичність надазовського грека? І як знайти баланс між бажанням всмоктувати мову та культуру сучасної Греції та прагненням зберегти свою рідну мову та культуру?
Для мене ідентичність надазовських греків великою мірою базується саме на їхніх мовах. Знання урумської та/або румейської мов робить наших надазовських греків унікальними і відмінними від інших грецьких діаспор, розпорошених по світу. Коли греки з інших країн дізнаються про таку вельми своєрідну культуру греків, що досі побутує в Україні, вони прагнуть почути твори саме їхніми мовами, саме їхню традиційну музику. Ми всі знаємо, наскільки багатою є музична культура Греції. І хто краще може заспівати їхніх пісень? Тому ж цінність наших греків з культурної точки зору, як на мене, полягає, зокрема, в їхній музичній традиції і знанні рідних мов.
Щодо новогрецької мови, звісно, її корисно знати для усвідомлення себе частиною великої грецької родини. Але чому питання вивчення мови у середовищі надазовських греків постає у форматі «або, або»? У чому складність знайти баланс між місцевими мовами надазовських греків і новогрецькою мовою? Я думаю, якщо приділяти «своїм» мовам більше належної уваги, коли не виникає відчуття, що моя мова якась «не така», «другорядна», «неповноцінна», але натомість її знанням можна пишатися, вона є потрібною, цінною, посідає гідне місце у суспільстві, то й цей баланс сам по собі сформується. Паралельне, рівномірне запровадження своїх мов і мови Греції було б правильним виходом. І хоча для цього ще потрібно докласти чималих зусиль, але головним у цій справі є бажання досягнути цього балансу.
– І традиційне. Ваші побажання нашим читачам?
Я дуже хочу, щоб наші читачі вміли висловлювати свої добрі побажання одне одному рідними мовами, і щоб їх розуміли! Всім бажаю мудрості, бо як кажуть наші греки-уруми: Дÿнйа йаша – дÿнйа öґрєн! (Вік живи – вік учись!), миру та успіхів!
Ирэву на эшит ия! Салых сизе! Зичу вам здоров’я!
Вікторія ПОМАЗАН.
Автор фото Андрій МАРУСОВ.