Традиції на дотик і на смак

У Музеї історії та етнографії греків Приазов’я вам не тільки розкажуть про життя предків, а й нагодують національними стравами.  

Про неймовірний музей розповідає журналістка газети “Приазовский рабочий” Еліна Пркопчук.

Ви коли-небудь бували в грецькому будинку? Пробували шмуш і чебуреки? Слухали Хайтарму, розтягнувшись на старенькій канапі? Кожна деталь тут нагадує про багатовікову історію, кожна дрібниця відсилає туди – до олімпійських богів, ласкавого моря, виноградників і оливкових дерев.

Якщо вам раптом ще не пощастило відчути весь грецький колорит, гостинність і особливий, ні з чим не порівнянний уклад грецько-українського життя, приїжджайте до Сартани. А головне – загляньте в Музей історії та етнографії греків Приазов’я. Тут ви і самі відчуєте причетність до великого народу, його давніх легенд і традицій. І, як-то кажуть, Καλώς όρισατε або ласкаво просимо!

32 роки – і вся історія

Один з найбільших грецьких центрів у Приазов’ї – селище Сартана. Старше покоління тут ще говорить по-грецьки, в сім’ях готують традиційні страви, знають пісні і вірші румейською мовою. Зібрати воєдино твори мистецтва, старовинні артефакти і предмети побуту, якими користувалися греки, вирішив сартанець Іван Папуш. У 1987-му він заснував Музей історії та етнографії греків Приазов’я. За 32 роки його колекція поповнилася, зали розширилися, а в музеї встигло побувати не одне покоління маріупольців.

Нинішній керівник Сартанського музею Тетяна Богадіца розповідає: «Іван Папуш був директором музичного училища, а коли вийшов на пенсію, вирішив заснувати музей. Щось брав зі свого будинку, щось приносили люди. Пам’ятаю, він розповідав: «Везу на бричці експонати, а наді мною сміються – мовляв, мотлох тільки збираєш». Але з часом музей запрацював на повну – тут почали працювати наукові співробітники, які збирали матеріали, видавали книги і поповнювали колекцію. Разом з Іваном Папуша експонати збирав і Леонтій Кір’яков – відомий сартанські поет, в честь якого сьогодні названий селищний парк.

Тетяна Богадіца зазначає: музей дуже важливий для сартанців. Традиції своїх предків вони дбайливо зберігають.

Читаємо вірші, виконуємо пісні

Щоб спробувати місцеві страви та познайомитися з грецькою культурою, в музей приїжджають гості з усієї України. «Коли приходять групи на екскурсію, ми готуємо пиріг, приходять і актори, які розігрують сценки з грецького життя. Я вдягаю свій національний костюм, співаю наші пісні », – каже Тетяна Богадіца.

У музеї побували жителі різних міст, з візитом приїжджали президенти України, Греції, Кіпру, заглядали делегації з різних країн. Давайте дізнаємося і ми, чим може здивувати грецький музей.

Починаємо екскурсію з першого залу – кабінету Івана Папуша, засновника музею. Тут можна більше дізнатися про його життя і творчий шлях.

Наступна експозиція знайомить з творчістю греків Приазов’я. Навіть якщо ви не маєте прямого відношення до грецької діаспори, є імена, які маріупольцям знати потрібно. Георгій Костоправ, Леонтій Кір’яков, Антон Шапурма, Василь Бахтаров. Ще безліч відомих і цікавих особистостей. Колись греки в Приазов’ї мали свою газету «Колектівістіс», організовували поетичні спілки. До нашого часу збереглися збірники віршів грецьких поетів, переклади творів українських письменників. Творче життя вирувало і розвивалася до 1937 року. Репресії радянської влади забрали безліч життів – і грецької інтелігенції, і простих жителів Приазов’я, єдиною виною яких було грецьке походження. «У цьому залі експозиції, присвячені мистецтву греків Приазов’я. Ми розповідаємо про письменників, музикантів, художників, грецький театр. Звичайно, 1937 рік поставив крапку в цьому русі, після цього багато років греки боялися сказати про те, що вони греки», – розповідає Тетяна Богадіца.

Поруч з виданнями грецьких письменників стоять музичні інструменти, пластинки, вирізки з публікацій про художників і музикантів. «Ось, наприклад, Георгій Сарбаш керував оркестром в «Сартанських самоцвітах», він у своїй збірці узагальнив, як в різних селах грають Хайтарму. А це Володимир Мазін – він одним із перших навчився грати на бузукі», – показує Тетяна.

Поруч зберігається перша платівка сартанської співачки, солістки «Сартанських самоцвітів» Тамари Каци.

У кожному селі – своє ремесло

У своїх екскурсіях музейні співробітники використовують театралізовані елементи. Біля карти, яка б показала маршрут, який пройшли греки з Криму до Приазов’я, збираються актори. А Тетяна Богадіца згадує історію одноєї з найбільш значних подій в житті греків. «Греки йшли з восьми міст і 66 населених пунктів в Криму. Всього покинуло півострів близько 31 000 чоловік. У них були підводи, але на них їхали тільки люди похилого віку і діти, всі інші йшли пішки», – розповідає вона.

Дивно, але ці підводи збереглися до сьогоднішнього дня. Раритетним експонатам вже більше 200 років, але жодна деталь в них не замінювалася, все збереглося в своєму колишньому вигляді. «Ми оновлювали експозицію і знайшли підводу у одного з жителів селища. Зберігся і старовинна дорожня скриня», – каже Тетяна Богадіца.

Все найцікавіше чекає нас в залі етнографії. Тут кожен може уявити, як жили і працювали греки в старовину. Тетяна Богадіца показує традиційний костюм приазовських гречанок: «Це плаття пастельних тонів, до нього – фартушок і пояс. З розпущеним волоссям дівчата тоді не ходили, вони надягали головний убір – періфтар».

Коли співробітники проводять екскурсії, обов’язково вибирають серед групи незаміжню дівчину, пропонують приміряти періфтар – довге полотно, яке обв’язується навколо голови. Зазвичай його одягали тоді, коли дівчина готувалася до весілля. Тетяна Богадіца розповідає: «Я одягаю на дівчину періфтар і співаю пісню. У ній йдеться про те, що наречена йде від рідної матері в чужий будинок і повинна шанувати батьків свого чоловіка».

Пройшовшись по залу, можна дізнатися, чим раніше займалися греки на наших землях. «У кожному селі було своє ремесло. Наприклад, у нас в Сартані шили теплі зимові дублянки, в Чермалику виготовляли посуд. Потім звозили все це на ярмарки і обмінювалися товарами», – каже Тетяна Богадіца.

Жінки займалися ткацтвом, виготовляли килими. У центрі музейного залу стоїть ткацький верстат. Колись він був звичним атрибутом будь-якого будинку. Збереглося чимало в’язаних, вовняних килимів, якими раніше прикрашали житло. Їх в музей віддають жителі грецьких сіл.

Популярною була і гончарна справа. До наших днів збереглися глечики, в яких греки тримали масло, вино. У кожного з них – своя історія. Деякі експонати знаходили випадково. «В одному з дворів обробляли землю, проїхав трактор і зачепив дошку. Відкрили її, а під нею виявилася яма для зберігання зерна. У ній жителі знайшли два глечики. Грецькі глечики були без розпису, з необпаленим низом», – розповідає Тетяна.

Навколо – безліч різних предметів побуту. Тримаючи в руках коритце, в якому місили тісто, дерев’яні миски, ручні ваги, легко уявити собі будні звичайної грецької сім’ї.

Центр життя – софа

Епіцентром життя в грецькому будинку була і залишається софа. На ній спали, їли, грали, народжували дітей. Традиційно софа займала майже половину житлової кімнати. Її покривали килимом, розкладали подушки. У центр ставили столик – трапез. У музеї, щоб відтворити домашню атмосферу, на трапезі стоїть  кілька страв. Це традиційна випічка – весняні булочки у вигляді птахів, поминальні пироги.

Тетяна Богадіца продовжує екскурсію: «Поруч з диваном стояла коляска. Ось сяде бабуся, починає чистити шерсть і співає колискову. Дитина засне, і можна йти займатися справами по господарству». Старші діти самі знаходили собі розваги – хлопчики грали в шіхе, дівчинки плели ляльок. Пограти в шіхе спробували і ми. З мішечка з ініціалами дістаємо гральний набір. Розмаїття іграшок тоді не було, тому грали кісточками баранчиків. Кожен із гравців кидав свої кістки і загадував, що випаде – живіт, спина, ліва або права сторона. У кого більше збігів, той і забирає кістки. А ось дівчаткам більше подобається майстер-клас із плетіння ляльок. З клубочка пряжі роблять тулуба, руки і ноги. Перев’язати ниточками – і лялька готова.

У музеї проводять чимало свят, конкурсів, майстер-класів. Тетяна Богадіца каже: «Я дуже люблю свою роботу і заражаю нею всіх навколо. Мова наша живе, і традиції – теж. Їх обов’язково потрібно зберегти ».

Еліна ПРОКОПЧУК.