Олександра – означає «захисниця»

У грецькій історії ім’я «Олександр» однозначно асоціюється з Олександром Великим, царем Македонії, який більше двох тисяч років тому створив велику імперію, яка поклала початок еллінізації світу. У громадському грецькому русі України це ім’я настільки ж символічно і викликає настільки ж однозначну асоціацію з лідером, оскільки носить його голова Федерації грецьких товариств України Олександра Іванівна Проценко-Пічаджи. У січні Олександра Іванівна відзначає свій день народження, що і стало приводом для написання цих рядків.

По правді сказати, Олександра Іванівна заслуговує на те, щоб розповідати про неї незалежно від дат і ювілеїв. Історії людства відомо не так вже й багато яскравих особистостей жінок, які відіграли значну роль у громадському та політичному житті своїх країн; так склалося, що політичне лідерство – це здебільшого доля чоловіків. Індіра Ганді, Беназір Бхутто, Маргарет Тетчер, Ангела Меркель – всіх їх відрізняють риси, властиві в основному, чоловікам, а саме: рішучість, незламна воля, здатність вести за собою, готовність брати на себе відповідальність за результат справи. Чи не погрішу проти істини, якщо поставлю в один ряд з перерахованими і нашу Олександру Іванівну. І ось чому …

Є таке поняття – «self-made man», дослівно – «людина, що створила сама себе». Це означає – що добився висот своїми розумом і зусиллями, без протекції і «волохатих рук». Олександра Іванівна з таких людей. Почавши працювати піонервожатою в одній з маріупольських шкіл, вона пройшла всі щаблі професійного зростання і закінчила свою кар’єру директором школи, яка користується великим авторитетом в місті і області. Але її організаторський талант і лідерські якості в повній мірі розкрилися з приходом Олександри Іванівни в грецький національний рух. Вона стає головою Маріупольського товариства греків, а в 1995 році разом з однодумцями створює всеукраїнську організацію – Федерацію грецьких товариств України (ФГТУ).

На посаді голови Федерації Олександра Іванівна переросла в зовсім іншу якість, ставши громадсько-політичним діячем і національним лідером для греків України. Минуло вже 25 років із моменту створення Федерації. За ці роки під керівництвом Олександри Проценко-Пічаджи ФГТУ стала потужною всеукраїнською організацією, яка завоювала високий авторитет в Україні, на пострадянському просторі і в міжнародному грецькому русі. Голову ФГТУ добре знають в урядових і парламентських колах Греції, на Кіпрі, в інших країнах, де проживають великі грецькі діаспори. Тут, в Україні, Олександра Іванівна стала державним діячем: вона була членом Ради з етнонаціональної політики при Президентові України, очолювала Раду керівників Всеукраїнських громадських об’єднань нацменшин при Держкомнацрелігій України. Вона регулярно зустрічається з високопоставленими чиновниками різних українських і грецьких міністерств, дипломатичних кіл, особисто знайома з декількома прем’єр-міністрами і президентами Греції різних років. Багато зусиль і часу Олександра Іванівна віддала розвитку міжнародного еллінізму, беручи участь у роботі Всесвітньої Ради греків зарубіжжя (САЕ): в 1995 і 1999 вона обиралася секретарем САЕ, пізніше була членом Координаційної Ради периферії САЕ Європи і заступником координатора периферії країн колишнього СРСР. Її заслуги перед Україною та світовим еллінізмом відзначені багатьма нагородами, в тому числі урядовими нагородами України та Греції.

Як створювалася це будівля під назвою «ФГТУ», як здобувався колосальний авторитет керівника цієї організації? Була праця – завзята, кропітка, щоденна. Праця і над собою, і над обставинами, які треба було поставити собі на службу. Розуміючи важливість особистої комунікації, Олександра Іванівна самостійно вивчила новогрецьку мову, та так, що може вільно виступати з трибун будь-яких міжнародних форумів і легко спілкуватися з грецькими міністрами і дипломатами віч-на-віч, без перекладачів. Разом із соратниками вона побудувала Федерацію буквально по «цеглинці», знаходячи однодумців в різних куточках України, діючи одночасно в багатьох напрямках: і в організаційному, і господарському, і в сфері освіти, культури – всієї роботи, створеної на цьому шляху, просто не перелічити.

Спостерігаючи за діяльністю Олександри Іванівни, я завжди дивуюся її здатності не тільки починати різні проєкти, але, головне, – знаходити кошти для їх реалізації і домагатися наміченого. Є в ній щось від Наполеона, який діяв за принципом: «Головне – вплутатися в бій, а там – подивимося!». Вона безстрашно вплутується в бій, і майже ніколи його не програє. Але ж весь період становлення і роботи Федерації – це важкі роки життя в економічно бідній Україні, яку вже давно відносять до країн третього світу за рівнем розвитку. Нас вже привчили, що на культуру і освіту в нашій країні немає грошей, і виживати громадським організаціям доводиться без державної підтримки. Знайти спонсора, мецената – ось завдання завдань. Починалося все з однієї кімнати в Маріупольському гуманітарному інституті, яку ділили Федерація і Маріупольське товариства греків. Потім у 2000 році на пустирі по вулиці Грецькій на величезному ентузіазмі і бажанні було споруджено будинок Культурного центру Федерації. Через три роки поруч з ініціативи Федерації було зведено Грецький медичний центр, що став результатом плідної співпраці ФГТУ зі Всесвітньою Радою греків зарубіжжя. Запрацювали медичні програми для греків Маріуполя і приазовських сіл. Ще через п’ять років успіхом увінчалися зусилля Олександри Іванівни, і відбулася багаторічна мрія Маріупольського товариства греків – був відкритий Культурний центр «Меотида».

Ці будівлі – яскравий результат роботи, якій Олександра Іванівна ось уже третє десятиліття віддає весь свій час і сили. А скільки зроблено і робиться кожен день – важко навіть перерахувати. Яскраві свята «Мега Юрти», пісенні фестивалі пам’яті Тамари Каци, Всеукраїнські шкільні грецькі олімпіади, еллініади, Дні культури і т.д. – це можна відвідати, про це можна прочитати або побачити репортаж. А скільки ще робиться головою ФГТУ всього іншого, не такого публічного, але настільки ж потрібного: від «пробивання» в Греції чергової освітній або оздоровчої програми до відстоювання прав українських греків з отримання грецьких документів відповідно до закону Греції №2790. І кожен такий епізод вимагає від неї сил, завзяття, наполегливості.

Останні 5-6 років привнесли нові, «гіркі», пріоритети в діяльність Федерації та її голови. Життя надазовських греків круто змінилося, в їх будинки прийшла війна. Грецькі села, які опинилися на лінії зіткнення, страждають найбільше. Зруйновані житла, зруйнована інфраструктура, не вистачає найнеобхіднішого. Керівництво Федерації грецьких товариств України вважає своїм обов’язком у цю важку годину бути поруч з одноплемінниками і допомагати їм, роблячи все можливе і неможливе. Чермалик, Гранітне, Сартана, інші села – там Олександра Іванівна буває частіше спостерігачів ОБСЄ, організовуючи гуманітарну допомогу постраждалим і контролюючи ремонтні роботи. Федерація шукає і залучає до цієї діяльності міжнародні благодійні організації та фонди, через неї йде потік гуманітарної і технічної допомоги в постраждалі села. Ця робота проводиться з ініціативи та при безпосередньому керівництві Олександри Проценко-Пічаджи.

Для всіх, хто працює в Федерації або близько співпрацює з ФГТУ, Олександра Іванівна є тією «кам’яною стіною», на яку можна покластися, за якою можна відчувати себе абсолютно спокійно. Але міцність цієї «стіни» заснована на вимогливості, як до себе, так і до підлеглих, від яких Олександра Іванівна чекає повної віддачі. Вона не терпить формального підходу до справи, роботи в півсили. Іноді здається, що в якихось питаннях можна було піти по шляху найменшого опору, відмовитися від чогось, заощадити час, сили і нерви. Але це не для Олександри Іванівни. Вона максималістка по натурі, що в результаті робить її діяльність успішною, а авторитет – незаперечним.

Дехто докоряє Олександрі Іванівні в тому, що вона «тримається» за місце голови, чи не «віддає» керівництво Федерації. Знаючи її, не можу з цим погодитися. Насправді, наша грецька діаспора, на мою думку, поки не виростила гідну їй заміну, особистість такого ж масштабу, хто б міг взяти на себе відповідальність і на кого Олександра Іванівна могла б спокійно залишити Федерацію, не відчуваючи страху за майбутнє організації. Так що вона поки продовжує бій на своїх рубіконах.

Ім’я «Олександра» походить від чоловічого імені, що означає «мужній захисник». Олександра Іванівна повністю виправдовує своє ім’я, самовіддано захищаючи і відстоюючи інтереси українських греків, де б вони не проживали.

Бажати Олександрі Іванівні успіхів і удачі немає сенсу. Всіх своїх успіхів вона домагається сама, завдяки своїй енергії і наполегливості. А ось здоров’я, міцного і надовго, ми їй обов’язково бажаємо. А також – їй і всім нам – довгоочікуваного миру на нашу землю!

Василь Єфременко та Рада Маріупольського товариства греків.