Мій Микола Миколайович. Одеський фриз, українська карта та оніксовий альбом

Микола Миколайович Каразін посідає особливе місце в моєму серці. Безстрашний воїн, нагороджений золотою шаблею, військовий кореспондент, талановитий журналіст, письменник, художник. Більшу частину життя він у провів у Росії, але ж народився і виріс він у Харкові!

На Українській землі проживало не менше чотирьох поколінь його предків, серед яких такі знані та шановані родини, як  Ковалівські та Магденки. Усе це не могло не позначитись на особистості Миколи Миколайовича і на його творчості.  Батьківщину мій прадід дуже любив, малював її, навідувався до неї, брав участь в її громадському житті. Він бував у Києві, Миколаєві, Одесі, своєму рідному Харкові, гостював у свого дядьки Івана Івановича в Основинцях. Думаю, що він опікувався побудовою каплиці над могилою Василя Назаровича в Миколаєві, він же розробив проект пам’ятника своєму діду. Він підтримував дружні відносини з своїми українськими родичами, а інакше як би ті родинні зв’язки збереглися і донині, вже між  четвероюрідними сестрами?  В Україні залишилось чимало творів Каразіна-художника. Розповім про деякі з них.

Надзвичайно красивий будинок в Одесі, де сьогодні міститься філармонія, був збудований на початку ХХ ст. для Одеської біржі, дуже важливої установи для великого портового міста, центру торгівлі. Операційна зала біржі була оздоблена пишно і шикарно. В оформленні зали брав участь і Микола Каразін. Він розписав шість полотен, їх розмістили на стінах зали під самісінькою стелею, як фриз. Ці шедеври і досі знаходяться на своєму первісному місці і прикрашають концертний зал філармонії. Художнику-реставратору Вадиму Онопрієнку вдалось сфотографувати три картини з шістьох. Харківський мистецтвознавець Тетяна Бахмет за моїм проханням так описала їх:

«Все здание Новой Биржи в Одессе – это роскошный памятник Ее Величеству Торговле и ее важной роли в истории человечества. Главный зал Биржи украшен шестью панно со сценами торговли народов работы Н.Н.Каразина.

Темы росписей: 1. Народы свайного и каменного периода: кочевые и осёдлые народы России, скифы. Торговля исключительно меновая до изобретения денежных знаков.

2.  Античный мир: Эллада, Ассирия, Египет, Финикия и Эфиопия.

3. Новгородская республика. Ганзейский союз: начало договорного права – нотариат.

4. Колония Старого и Нового Света (открытие Америки).

5. Народы северных окраин и прилегающих к ним умеренных стран: Сибирь, Китай, Япония.

6. Современный Константинополь. Левантийские народности – Индия.

Три последние находятся в плачевном состоянии, из сохранившихся все целиком во вкусе и духе Н.Н.Каразина.  На каждом панно — многофигурные композиции,  которые вмещают  людей и предметный мир иллюстрируемой эпохи. Застылость, постановочность, подчеркнутая  театральность всех  композиций панно – целиком в духе академизма.

Так на панно древнего мира, олицетворявшего первоначальное население Причерноморья,  – скифы и древние славяне, такие, какими их представлял художник, их животные и утварь. Косматые шкуры, грубые ткани, посуда, игрушки – все эффектно, но слишком фантастично и условно, далеко от реального предметного мира древних.

На панно, отражающем историю Ганзейского союза и его продвижения в Причерноморье – сцена торговли русских бояр с немцами и венецианцами, прямо на палубе парусника, приставшего к берегам Тавриды. В центре композиции – иноземец, составляющий контракты, вокруг – заинтересованные важностью происходящего купцы разной национальности. Их одежда  хорошо и достаточно точно прописана. Успех торговли, выгода с обеих сторон – вот смысл этого художественного документа.  На первом плане  предметы торга – лошади, посуда, бочки с дорогими винами.

Особенно эффектным выглядит центральное полотно, посвященное периоду завоевания Причерноморья эллинами и римлянами. Центром композиции является фигура гречанки в белом хитоне с букетом цветов. В отличие от двух других композиций здесь главенствует не торговля (она второстепенна, как та немногочисленная утварь, представленная скорее не предметом торга, а скорее элементом декора). Главенствуют в этой композиции красота и гармония, и торговля здесь – только необходимое условие обретения  их. Позы людей, антураж – южные растения, легкость одежд, красота и блеск оружия и доспехов – все  связано в единое целое. Это торжественный и прекрасный гимн  красоте».

Мистецтво – річ суб’єктивна. Роздивляючись і милуючись одеськими полотнами Миколи Миколайовича, я відчуваю велику радість від незвичної краси і гармонії, насолоду від різноманітності світу, бажання зробити щось красиве, самій бути красивою, ризикованою і розкутою. Усі персонажі картин знаходяться, як на мене, в русі. Вони продають, купують, вибирають товар, міняються, торгуються, оформляють угоди, ведуть перемовини, рекламують свій товар, підвозячи його на підводах, вітрильниках, конями, верблюдами, в  пакунках, діжках, ящиках. А також вони гуляють, відпочивають… Назвавши умовно картини: «Скіфи», «Рим» і «Скандінави», я порахувала, що на «Скіфах» намальовано 33 людини, на «Римі» – 25, на «Скандинавах» – 20. Крім того, на полотнах надзвичайно вдало розміщено тварин: коней, овець, баранів, кіз, є навіть білий собака, а білий какаду коло пальми просто ошелешує публіку. На картинах стоять підписи Каразіна та дати: «98».

Серед скіфів я знайшла дівчину в вишитій червоним сорочці і подібного до наших вусатого хлопця в шароварах і чоботях, який скаче на коні. Микола Миколайович частото малював щось українське на своїх картинах. Йому хотілося показати Батьківщину світу, і робив він це елегантно та шляхетно.

В Києві в Національному музеї історії України в постійній експозиції знаходиться картина Каразіна «Чумаки в дорозі», де зображено розпечений український степ, по якому рухаються дві валки маж. В Харкові в художньому музеї є картина Каразіна «Пастух з отарою». Там серед чудового степу зображено пастуха, вдягненого в світлий одяг, він випасає овець решетилівської української породи. На задньому плані ліворуч можна побачити українські мазані хатки під стріхою.

Каразін добре знав та розумів народне мистецтво. На обкладинках меню до імператорських обідів, які на високе замовлення розмальовував Каразін, бачимо рушники, вишиті червоним, а деякі – синьо-голубими та бежево-коричневими кольорами, характерними для старовинних Слобожанських і Полтавських вишиванок. На меню ж  зображено короваї, дідухи і українці в національних строях. А ось на фарфоровій тарілці, розмальованій Каразіним, дівчина в народному одязі розвішує випрану білизну, коло неї на тину сушиться глиняний глечик. Мила і зворушлива деталь.

В 1900 році фабрика гральних карт при Імператорському  виховному домі замовила Каразіну малюнки для гральних карт «Історичні».  В російські костюми він вдягнув чирвового короля, даму і валета. Піки були вдягнені в узбецькі костюми, бубни – в польські, а трефи – в українські.  Дуже гарно виглядає дама треф у вишиванці, з намистом і чудовим віночком на голові! Ці карти випускали з 1900 по 1917 роки. Відсоток прибутку від їх продажу надходив для потреб виховного дома.

Думаю, що моду на розмальовування фотоальбомів, притаманну початку ХХ сторіччя,  придумав Микола Миколайович. Спершу це був його власний альбом. Можливо, він робив це і для своїх друзів, а потім такі альбоми почали виготовляти вже типографським способом, на спеціальні місця треба було тільки вставити фото.

В Центральному державному архіві кіно- та фотодокументів, що знаходиться в місті Красногорську під Москвою, зберігається не менше 5 різних альбомів, оздоблених малюнками Каразіна. Деякі з них виконані типографським способом, а в деякі альбоми вклеювалися оригінальні малюнки художника. Про ці шедеври розповіла моя давня знайома, Лариса Петрівна Аріпова. Ця красива, талановита і цілеспрямованаа жінка мене завжди надихає і нею я пишаюсь. Зачарована магією особистості Каразіна, вона майже все життя збирає все, пов’язане з Миколою Миколайовичем: його книги, картини, особисті речі, відвідує його могилу в Петербурзі. В 2005 році вона власним коштом видала книгу «Преодолеем стену забвения», де описала результати своїх пошуків та відкриттів.

В Україні мені відомі п’ять каразінських фотоальбомів: один знаходиться в Миколаївському обласному краєзнавчому музеї, три – у приватних колекціонерів, а найцінніший прикрашає меморіальний музей Марії Заньковецької в Києві. Оце так шедевр! Обкладинка оздоблена чималою оніксовою пластиною зеленого-жовтого, як зелений виноград, кольору. На ній – мідний  медальйон з Музою, Купідоном та щитом з ініціалами великої артистки.  Увесь альбом заповнений чудовими фотографіями Заньковецької в сценічних костюмах та з родиною. Вони такі гарні, що мені неможливо визначити, що в цьому скарбі головне, а що – другорядне.  Цей шедевр ще чекає, допоки його осмислить і опише фахівець, так само, як і роботи Миколи Миколайовича Каразіна в Україні.

Впевнена, що творча спадщина М.М. Каразіна, яка волею Долі залишилась в Україні, ще чекає свого вивчення.

З Києва з любов’ю,

Лариса ДЕШКО.