ФГТУ – 25 років! Пам’яті Доната…
Незгасима любов до рідного народу
Донат Патрича (24.11.1934р. – 06.12.2004р.) , письменник, поет, композитор, перекладач. Народився у грецькому селі Малий Янісоль (Харахла) на Донеччині. Учився в сільській школі, до речі, вчився гарно, закінчив школу зі срібною медаллю. А коли Донат вже мав у кишені диплом про закінчення історико-філологічного факультету Донецького педагогічного інституту, любов до пісні, до музики привела його у музичне училище.
Після закінчення інституту Донат Костянтинович – вчитель у своїй школі, потім – її завуч. Майже десять років було віддано загальноосвітній школі. А коли у 1968 році йому запропонували очолити Володарську музичну школу, дав згоду не роздумуючи, хоча потім виявилося, що школи як такої ще не існувало. Треба було все організовувати самому. На те й директор! І Донат Костянтинович свого домігся. Збудували методом народної будівництва помешкання, набрали учнів, запросили педагогів. І ось у 1971 році перша в районі дитяча музична школа відчинила свої двері перед юними талантами. Працює вона і нині, пишаючись тим, що з недавнього часу носить ім’я свого засновника – Доната Патричі.
…Через вісім років Доната Костянтиновича запрошують на роботу в Донецьк. Понад півтора десятка років очолює він обласний науково-методичний центр народної творчості, а потім – обласний фонд культури профспілок. У центрі він задає тон усій роботі, бо має до народної творчості, до національних культур народів, які проживають в Донбасі, велику шанобу, незгасну любов і пристрасть. Він – справжній патріот своєї землі, свого народу. Лише така людина може гідно оцінити талант і красу інших народів. Цілком природно, що саме Донат Патрича є організатором і головним режисером обласних багатонаціональних фестивалів і святкувань, а це – «Калинова вода», «Хоровод дружби», «До своїх витоків» «Времівські усмішки», «Сіверський Донець», грецького фестивалю «Мега юрти».
І не випадково Донат Костянтинович Патрича був удостоєний високого звання «Заслужений працівник культурі України», став лауреатом музичної премії імені Сергія Прокоф’єва. А також був прийнятий до Спілки письменників України, став лауреатом літературної премії імені Віктора Шутова, і теж заслужено, бо його твори, видані російською, грецькою, українською мовами, – вагомий внесок в літературний актив всього письменницького цеху країни.
«Наша судьба», «Азмонита стиреїс», «Ан іревс хаханист, ан іревс клапси» («Хоч смійся, хоч плач»), «Пііти ту графи» – це книги-сповіді, книги-роздуми про пережите, що були вистраждані і виплекані в серці роками. Ось як про це пише сам автор: «Я дуже довго думав, перш ніж сісти за цей нарис. Можливо, все життя. А якщо бути точним, то, напевне, з того часу, коли пізнав себе людиною і зрозумів, що я грек…» І далі: «Ми говоримо мовою, якою ніхто не говорить в цілому світі, – підкреслює Донат Патрича, і це вірно, бо у сучасній Греції розмовляють зовсім іншою мовою, ніж греки Приазов’я – нащадки еллінів, – ми зберегли такі пісні, які вже скрізь забули, – продовжує автор. – У нас такі страви, які не їдять ніде». – І це не хвалькуватість, не егоїзм – це правда.
Донат Костянтинович багато років працював над збагаченням сучасної румейської мови, бо за багато років слов’янського оточення приазовські греки не могли уникнути деякої асиміляції. А якщо згадати всілякі заборони, які майже на півстоліття затримали розвиток культури приазовських греків! Ось чому багато грецьких слів забулося, замінено українськими чи російськими. Донат Патрича, продовжуючи справу, почату Георгієм Костоправом, відроджував ці слова, відшукував близькі за змістом однокорінні слова в новогрецькій, тим самим поповнював лінгвістичний запас румейської мови, активно сприяв створенню літературної мови греків Приазов’я.
Як тут не пригадати його попередників, зокрема, Феоктиста Хартахая і його «Словарь умирающего греческого наречия». Чи не слово «умирающего» – запалило, обпекло і змусило Доната Патричу «умирающего» зробити вічно живим!
Анатолій КРАВЧЕНКО,
член Національної Спілки письменників України