Учитель вчителів: Василь Васильович Балабан

У Нікольському районі Донецької області родина Василя Васильовича Балабана відома багатьом. Це й не дивно, адже він п’ятдесят років пропрацював вчителем у Малоянисольській школі, з них сорок років – її директором.

За ці роки отримали шкільну освіту і пішли у доросле життя тисячі юнаків і дівчат із Малоянисоля і навколишніх сіл. Серед випускників цієї школи є відомі лікарі та інженери, вчені та працівники культури, керівники і фахівці сільськогосподарського і промислового виробництва. Василь Васильович по праву вважається вчителем вчителів (четверта частина вчителів у районі була його учнями).

Тим часом життя В.В. Балабана не було безхмарним. Перед самою війною, працюючи вже після навчання у Малоянисольській школі, він був призваний до лав Червоної Армії. А тут і війна грянула. І Василь Васильович разом з усіма в повній мірі відчув всю гіркоту поразок і втрат. Він воював під Сталінградом і Курськом, визволяв рідний Донбас, а перемогу зустрів у Бухаресті.

Демобілізований з армії гвардії старший сержант В. Балабан у 1945 році повернувся до повоєнного Малоянисоля і став директором школи, хоча і школи як такої тоді не було. Гнітюче стирчали обвуглені стіни будівлі, спаленої нацистами. Навчальні класи розміщувалися в декількох, що збереглися від пожежі, будинках.

Пригадується, як Василь Васильович у своєму армійському кітелі, чоботях і галіфе і інші вчителі квапливо крокували по сльоті за кілька сот метрів від одного будинку до іншого, щоб не запізнитися до початку уроку. І для учнів, і для вчителів то були холодні й голодні роки.

Василь Васильович як учитель був суворий до учнів, а як директор – і до вчителів. На уроках історії він не допускав розмов на інші абстрактні теми, все 45 хвилин присвячувалися заняттю за програмою. Високу оцінку у Василя Васильовича отримати з історії було справою нелегкою. Для цього потрібно було не просто вивчити матеріал і сьогодні відповісти на «відмінно». Ні, цього було недостатньо. Варто було постійно вчити уроки і відповідати завжди на «п’ять».

Швидше за все, директорський портфель і посада змушували Василя Васильовича проявляти строгість. Насправді ж, наш директор був людиною доброю і душевною. Але доброта його виявлялася не в дрібницях, а в більш серйозних життєвих ситуаціях.

У ті перші повоєнні і важкі роки, коли прямо в класі з учнями траплялися голодні непритомності, багато хлопців вимушено залишали на рік-два, а то і назавжди школу і йшли працювати в колгоспи або МТС, щоб якось заробити і допомогти матерям прогодувати молодших в сім’ї, врятувати їх від голоду. У цих ситуаціях Василь Васильович не втомлювався вмовляти і переконувати хлопців і їх матерів потерпіти, не кидати навчання і сам робив всілякі заходи, щоб допомогти таким учням.

Якимось чином він домігся і здобув свій директорський хлібний фонд, і щодня за списками класних керівників найослабленішим від голоду учням прямо в школі видавалося по шматочку чорного хліба. І хліб той був смачніше нинішнього батона і пирога. Це була, як би сьогодні сказали, воістину «адресна допомога».

Багато хлопців у тих умовах не залишили навчання, а закінчили школу і отримали освіту, може бути, завдяки і цим хлібним пайкам із того директорського фонду, і турботам наших вчителів.

Виступаючи на зустрічі випускників школи всіх поколінь з нагоди святкування 100-річного ювілею Малоянисольської школи і розповідаючи про школу, про себе і про той важкий для всіх післявоєнний період життя, директор не витримав і розчулився до сліз. Разом з ним схлипували і його сивочолі учні.

Двоповерхова Малоянисольська школа в центрі села – це воістину дітище В.В. Балабана.

Все, що зробив за багато років Василь Васильович, було б неможливим без надійної підтримки його дружини Раїси Амвросіївни. Разом вони виростили і виховали чудових дітей, нині широко відомих і авторитетних керівників і фахівців.

У вересні 2004 року В.В. Балабану виповнилося б дев’яносто років. Менше року йому залишалося до святкування цього ювілею. Але Василя Васильовича не стало.

Воістину Василь Васильович втілив в собі цілу епоху з історії Малоянисольської середньої школи…

Випускники другої половини сорокових і п’ятдесятих років добре пам’ятають і вдячні своїм вчителям Марії Юхимівні Момот, Зіновію Олександровичу Хаїту, Олександру Гавриловичу Павлюку, Олені Федорівні Теленчі, Олені Володимирівні Мелешко, Дмитру Федоровичу Пенезу і іншим, хто в ті нелегкі роки вкладав у наше навчання не просто свої знання, а й душі. Їх немає вже в живих, світла їм пам’ять.

Цей чудовий педагогічний колектив очолював молодий тоді ще Василь Васильович Балабан. Віддані школі роки наполегливої ​​праці принесли йому глибоку повагу колег і його учнів.

Пройдуть роки, але випускники Малоянисольської школи не раз ще будуть згадувати і вшановувати добру пам’ять про свого Вчителя – Василя Васильовича Балабана.

З книги В. ПІССАВИ «Щоб пам’ятали».