ФГТУ – 25 років! Пам’яті Анатолія Балджи…

26 січня 2017 року від нас пішов член Національної спілки журналістів України, багаторічний редактор газети Федерації грецьких товариств України «Елліни України», головний редактор газети «Маріупольський тиждень», член Конгресу і Президії Федерації грецьких товариств України, почесний голова Сартанського товариства греків «Елліни Приазов’я» Анатолій Якович Балджи. Подібна скорботна звістка принесла в Федерацію грецьких товариств України величезне горе, тому як цей світлий і життєрадісний чоловік був не просто талановитим журналістом, а й справжнім професіоналом своєї справи. Тоді складно було усвідомлювати, що ми більше не почуємо його дзвінкого сміху, що не прочитаємо чергового журналістського шедевра, чи не вислухаємо життєвих історій і порад. Але для нас Анатолій Якович вічний, тому як живе в своїх книгах, матеріалах, серцях і думках!

Народився Анатолій Якович 2 січня 1942 року в селищі Сартана Донецької області в грецькій родині, в якій вже підростали двоє дочок Нелля і Валя. Батько – Яків Спиридонович, сільський трудівник, учасник фінської і Великої Вітчизняної воєн. Загинув під Мелітополем у 1943 році. Мати – Раїса Борисівна, була берегинею домашнього вогнища та родинних духовних цінностей.

Після закінчення школи в 1959 році Анатолій почав свою трудову біографію слюсарем на Жданівському машинобудівному заводі. Ось тоді і написав свій перший репортаж для місцевої газети «Про робочі будні сільського хлопчини». Написав від душі. Редактору газети «Жданівський машинобудівник» дуже сподобалася стаття. В один прекрасний день він знайшов героя нарису за верстатом і в терміновому порядку запропонував йому працювати в редакції газети. Анатолій злякався від такої пропозиції, йому не вірилося, мучили сумніви – чи справиться? Питав поради у своєї мами, яка була проти, говорила, що професія кореспондента навряд чи прогодує його, а ось слюсар – це інша справа. Але Анатолій Якович ризикнув, інтуїтивно повірив в себе, і професія журналіста стала для нього справою всього його життя.

Після роботи в газеті «Жданівський машинобудівник» у 1964-1967 рр. А Я. Балджи пройшов армійську службу в Москві, в газеті внутрішніх військ «Завжди напоготові». Там освоїв друкарську справу, став майстром. Після служби в армії закінчив машинобудівний технікум, а потім у 1982-1987 рр. заочно – факультет журналістики Ростовського державного університету.

З 1982 р. він кореспондент, завідувач відділом листів Маріупольської міської газети “Приазовский рабочий”, а з 1990 року – головний редактор суботнього додатку до газети – “Маріупольський тиждень”.

А Я. Балджи стояв біля витоків відродження грецького національно-культурного руху. Як громадський діяч брав участь у всіх з’їздах Всесвітньої ради греків зарубіжжя. Протягом 14 років очолював Сартанський національно-культурний клуб «Елліни Приазов’я», був беззмінним членом Конгресу та Президії Федерації грецьких товариств України. Анатолію Яковичу належала певна частина заслуги у встановленні побратимських зв’язків Сартани з мерією Зографу (Афіни).

А Я. Балджи зіграв вагому роль у зведенні в Сартані церкви Святого Георгія, музею, музичної та загальноосвітньої шкіл.

З 1994 року Анатолій Якович очолював газету Маріупольського міського грецького товариства «Елліни Приазов’я». З 1996 р. і по 2009 р. він – головний редактор щомісячної газети ФГТУ «Елліни України».

І в той же час невпинно писав. З-під його пера вийшло кілька книг: «Елліни Приазов’я: вчора, сьогодні, завтра», «Гіркий абрикос», «Недоспівана пісня Тамари Каци».

Остання його книга «Грецькі хроніки України» складена зі спогадів автора і статей, репортажів та інтерв’ю, опублікованих у різний час у газетах «Приазовский рабочий», «Елліни України» та інших періодичних виданнях. Вона оповідає про становлення Федерації грецьких товариств України, окремі розділи книги відведені бесідам та інтерв’ю з видатними діячами Федерації, грецькими політиками і дипломатами, в яких відображена і небайдужа позиція автора, який багато років свого життя віддав громадській діяльності. Книга охоплює події за період з 1990 по 2007 рік.

Творчість Анатолія Яковича кличе до добра і миру, популяризує самобутню культуру греків України, увічнює пам’ять видатних співвітчизників. У книгах Балджи – дихання і колорит сьогоднішнього життя, його герої – реальні люди. Нариси журналіста – живий діалог із співрозмовником, вони не читаються, вони звучать.

Невичерпний вигадник, фантазер, він у своїй творчості постійно щось шукав. Його нариси не можна не впізнати і не відрізнити серед інших … Вони – гострі, актуальні, наповнені гумором. Анатолій Якович критикував все, що бездарно. Закликав до руйнування заради творення, впевнений в тому, що завтрашній день прекрасний.

Анатолій Балджи розповідав читачам про долі сотень маріупольців, він, як і більшість з його колег-журналістів, ставав свідком дуже багатьох політичних і економічних подій в місті, області, країні та за її межами. Ці видання – серйозна віха на журналістському шляху Анатолія Яковича.

Заслуги А.Балджи у професійній та громадській діяльності відзначені в 2002 р. почесним знаком Національної Спілки журналістів України, Почесною грамотою Президента України, дипломами ФГТУ і медаллю Митрополита Ігнатія.

У 2001 році він був лауреатом конкурсу «Преса Донбасу», переможцем міського конкурсу «Маріуполець року», переможцем конкурсу Міністерства друку Греції на кращу публікацію про греко-українські зв’язки.

З 2002 р. Анатолій Якович бува обраний заступником голови Спілки журналістів греків Європи, які працюють за кордоном.

У 2006 році рішенням сесії селищної ради йому було присвоєно звання почесного громадянина Сартани. Ім’я Анатолія Балджи значиться в ряді енциклопедій, в тому числі в енциклопедичному словнику «Греки СНД».

Професіоналізм у нього гармонійно поєднувався з позитивними людськими якостями. Він – душа будь-якої компанії. Він честолюбний і не приховував цього. Його життя – журналістика, а в ній без здорового честолюбства важко бути кореспондентом. Людина повинна горіти, як факел, вважав Анатолій Якович, інакше, навіщо тоді жити на землі ?! Йому це вдавалося. Все у нього виходило легко і невимушено – редакторська діяльність і ділові переговори, офіційні прийоми та виступи на з’їздах. Почуття гумору дозволяло йому з посмішкою переносити найскладніші моменти і події і з веселою легкістю вирішувати важливі проблеми. Однак за всією цією видимою легкістю – важка і копітка робота.

Талант журналіста Анатолія Балджи багатогранний, і проявлявся він у всьому – в професійній роботі, в житті і спілкуванні.

Пора професійної діяльності Анатолія Яковича – це час відродження грецької культури. Немов безліч джерел пробилося раптом крізь висушений довгими роками заборон національний ґрунт. Балджи завжди не сприймав гучних фраз про патріотизм, але у нього була родина, в яку він твердо вірив і яку любив усім серцем. У міру своїх можливостей він багато років старанно служив еллінізму і православ’ю, зміцненню українсько-грецьких зв’язків.

Чимало зробивши у професійній, творчій та громадській діяльності, він не зупинявся на досягнутому. Як завжди, він знову був у пошуках, знову в дорозі. Недарма його життєвим кредо було – вперед і тільки вперед!

Олександра Проценко-Пічаджи,
голова Федерації
грецьких товариств України.