Багатогранність слова Кірікії Хавани

Приазов’є – мальовнича земля, яка барвистим килимом розкинулася на теренах Донеччини. Це один із унікальних куточків України, одна з колисок цивілізації. Саме тут зійшлися шляхи кіммерійців, скіфів, аланів, печенігів, половців, тюрків, греків та українців… Ця земля зродила чималий творчий потенціал, який дав українській культурі багато яскравих та самобутніх постатей, серед яких уродженка села Старогнатівка Кірікія Хавана.

Кірікія Іванівна представляє багатонаціональну полікультурну Україну. Українка грецького походження, вона пише українською, урумською та російською мовами та усією своєю творчістю показує, що її мала батьківщина – це земля, яка бачила стільки племен і народностей, яка зуміла зберегти їх сліди для нас, є священною, і тому не терпить неповаги.

Видатний український поет Євген Маланюк говорив про поезію, як про особливу форму енергії: “Поезія — це вірш, наладований енергією, подібною до електричності. Коли тієї наладованості немає, тоді вірш, хоч як технічно досконалий, зі всіма римами і алітераціями, залишається лише віршем”.

Вірші надзвичайно талановитої приазовської поетеси Кірікії Хавани, справді “наладовані” позитивною енергетикою: вони дуже щирі, прозорі за змістом, легкі і невибагливі за формою — здатні достукатися до кожної душі. Можливо, тому прикметною рисою її поезії є афористичність, рядки одразу запам’ятовуються та легко цитуються:

Духмяний вітерець влітає в хаті.
За справу я берусь завзято.
Від настрою такого світ миліше.
Приходь до мене, веснонько, скоріше!

Кірікія Хавана, як справжня донька грецького народу України, вільно володіє не лише українською та російською, а й урумською – мовою, якою її мати співала колискові, мовою, якою вона спілкувалася зі своїми однолітками у рідній Старогнатівці.

Анаих Шевченкою

Бюгюн-дэ гёрсем,
Нас баллар аглай,
Ёлларчинэ брахылма,
Меным юрегим
Гёз яшнан долай –
Шевченко тушей ахылма.

Уся творчість Кірікії Хавани є відображенням відчайдушних пошуків людини своїх призначення, батьківщини, місця у світі. Із великим болем авторка говорить про героїв Небесної Сотні:

Болить усім свята Небесна Сотня.
Вогонь не згас.
І розум мій ніяк збагнуть не може
Те, що збулось.
Чому, скажи, чому так сталось, Боже?
Скажи хоч щось!

Літературні традиції рідного краю у творчості Кірікії Хавани поєднуються з тематикою та інтонаціями, що йдуть від середовища, в якому живе поетеса. Прагнення якнайповніше висловити свої почуття постійно повертає майстра поетичного слова до її рідних витоків, до грецького середовища, серед якого вона зростала:

Наша история
или Ветер перемен

Переплелись здесь были и легенды,
И с Приазовья веет стариной.
Здесь предками разбуженные ветры
Не обошли потомков стороной.

Здесь таинств вековых пласты заложены,
Которые открыть нам предстоит.
К курганам и ручьям пути проложены
К истокам древним, что земля хранит.

Страницы старых книг давно изучены
И с новых свет познания горит
Про то, как греков, гордых и измученных
Привёл сюда Игнат – Митрополит.

Что движет им – зависть, состраданье
К татарами плененным земляк ам?
Но знаем: после долгого скитания
Здесь предки поселились на века.

Был тяжким их удел, но духом сильные,
Превозмогли страдания и страх.
Мой прадед раскопал луга ковыльные
И посадил деревья на песках.

Паслись стада и наливалась колосом
Земля, что предок потом окропил.
…А вечерами песни тихим голосом
Он на урумском грустно выводил.

37-ой. Кровавый год. Репрессии.
Истории позорная строка.
На многих греков ярлыки повесили
И посчитали друга за врага.

Потом война суровыми законами
Решала судьбы рода моего.
Снимали греков с фронта эшелонами,
Бойцам не объясняя ничего.

Но сколько их, отчаянных и доблестных,
Навеки в эту землю полегло,
И сотни похоронок с фронта горестных
В слезах читало всё моё село…

…Досталось моему народу многое
Увидеть, пережить, перестрадать,
Чтоб выверенной предками дорогою,
Могли свою мы летопись слагать.

Обряды возрождали и традиции,
Дух предков в них вовек не истребим.
Оттачиваем голоса и дикции,
На языке Эллады говорим.

Мы были, есть и остаёмся греками,
В каком краю бы ни пришлось нам жить.
Завещано нам это было предками,
Своим происхожденьем дорожить!

Пресслужба ФГТУ.

Фото із архіву О.РИБАЛКА.