Таємниці назв рідного краю: Топоніми Мангушського району

Нас оточують географічні назви: вони дозволяють людям орієнтуватися в просторі і пов’язують сучасність з минувшиною. Ще в античні часи вчені зробили перші спроби з’ясувати, чому так чи інакше називаються країни і міста, моря і ріки, озера, гори. Пізніше виникла топоніміка – наукова дисципліна, що, поєднуючи дані мовознавства, історії та географії, вивчає топоніми – географічні назви, які віддзеркалюють характер місцевості, історію її заселення, розкривають господарську діяльність населення у певні історичні періоди, інколи відображають земельні відносини.

Топоніми – це своєрідна мова землі. Наприклад, назва річки Комишуватки відображає характерну ознаку ландшафту: зарості комишу облягають річище і заплаву річки в багатьох місцях. Гідронім тюркського походження Каратиш має в основі прикметник кара – «чорний» та іменник таш – «камінь» (інший варіант тиш – «зуб»), і таке тлумачення узгоджується з тим фактом, що у верхів’ях річки Каратиш розташовані Кам’яні могили – масивні скельні виходи в приазовському степу. Назва Кам’янистої балки, що впадає в долину річки Зеленої,  пов’язана зі скельними виходами на її схилах. Ім’я степового кургану Суват (Могила-Сувач) пояснюється урумським і кримськотатарським терміном «водопій».

У формуванні системи топонімів Надазов’я, тобто північного Приазов’я, важливе місце займає лексика, пов’язана з назвами тварин: Зміїний мис поблизу Юріївки, Журавлева та Лисича балки біля Стародубівки, балка Бабах Тарама (Байбакова балка) на захід від села Урзуф, Буйволова балка (праве відгалуження річки Мокра Білосарайка), пагорб Бору Оба (Вовчий пагорб) та балка Чахча Тарама (Свиняча балка) неподалік від смт Мангуш, курган Бабакові Могили на території лісового заказника «Азовська дача» (поряд з смт Нікольське), курган Аркди-та-Убайда (Ведмежий курган) поблизу Малоянисоля та ін.

Топоніми стають немовби відбитком історії. Наприклад, виникнення села Агробаза пов’язується з розбудовою в 20-30-х роках ХХ століття державного сільськогосподарського підприємства «Агробаза»: тут спочатку постало виробництво й було споруджено  бараки, землянки, гуртожиток. Сільгосппідприємство в 1932 році перетворене в радгосп імені Петровського; за населеним пунктом, що вже досить розрісся, на цей час закріпилась, хоча спочатку й неофіційно, первісна назва – Агробаза.

«Агробаза» – складноскорочене слово (абревіатура). За словами відомого мовознавця Л.Щерби,  в 20 – 30-ті роки ХХ століття саме «скорочені слова стали ледве не символами революційної мови». Перший компонент агро відповідає за значенням слову «агрономічний» або слову «аграрний»; база у цьому випадку означає «місце скупчення, зберігання товарів, матеріалів, сировини, використовуваних для забезпечення якого-небудь району, підприємства і таке інше» (Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 87).

Досить часто топоніми зберігають інформацію про ім’я першопоселенця чи людини, причетної до заснування населеного пункту. Село Захарівка, як встановив відомий історик ХІХ століття Аполлон Скальковський, носить ім’я графа Захара Чернишова (1722 – 1784), котрий свого часу на засіданні Ради під головуванням Катерини ІІ запропонував спорудити Дніпровську лінію «від Дніпра до Азовського моря» – порубіжні фортеці в українському степу, серед яких була і Захарівська.

Таємниці походження топонімів намагаються розкрити мовознавці. Протягом ХХ – початку ХХІ століття написано велику кількість наукових статей з топоніміки, вийшли друком топонімічні словники.

Досліджуючи гідроніми (назви водних об’єктів) південного сходу України, великий внесок в науку зробив донецький мовознавець Євген Степанович Отін (1932 – 2015). Серед його численних праць заслуговує особливої уваги словник «Топонімія приазовських греків», над яким він з колегами працював понад сорок років. З 600 словникових статей 26 присвячено географічним назвам Мангушського району: населеним пунктам, балкам, курганам, колодязям. Це топонімія, що почала формуватися з кінця ХVІІІ століття після переселення румеїв та урумів з Криму в приазовські степи. Більшість топонімів, поданих у словнику та пов’язаних із нашим краєм, мають тюркське походження (наприклад, Джамбек, Камиш-Гулах, Мангуш, Сарабаш, Такиджол, Чапохма та інші).

Проте завдання всебічно дослідити топонімію Надазов’я залишається актуальним. Значна частина цікавих топонімів залишається поза увагою науковців (наприклад, Адждер, Джантомир, Шалай Оба, Старосолонянська дорога).

В укладеному нами попередньому списку топонімів, які знаходяться в межах нашого району, більше 130 об’єктів. На нашу думку,  «Топонімічний словник Мангушського краю» повинен уміщувати статті про назви населених пунктів (у тому числі й таких поселень, що вже щезли – Карабурги, Леонідівки, Новодубівки, Селянки, Степанівки, Фокіно та інших), річок, численних балок, курганів, пагорбів, шляхів, а також об’єктів, пов’язаних з Азовським морем. Декілька словникових статей пропонуємо увазі читачів.

АВАНГА́РД – вже неіснуючий населений пункт, що входив до Мелекінської сільської ради. Розташовувався за 4 км на південний захід від Мелекіно. Виник у кінці 1940-х років як селище з підприємством оборонного призначення – так званий «поштовий ящик № 16».

Це штучний топонім.

Слово «авангард» запозичене з французької мови (avant-garde) через російську як військовий термін і означає «частину або підрозділ, що під час пересування військ знаходиться попереду головних сил»; в переносному смислі – це «передова частина суспільної групи, класу».

Назва селища ідеологічна: пропагандисти радянської доби вважали топоніми важливим засобом формування нової свідомості й апелювали до одного з улюблених слів комуністичних вождів (Карл Маркс ще у 80-ті роки ХІХ століття вважав, що «Росія становить аванґард революційного руху Європи», а Володимир Ленін наполягав: «Партія – свідома, передова верства класу, його авангард»). Задля поширення політичних ідеалів слово повсякчас вживалося в гаслах. Наприклад, керівництвом Всесоюзної  комуністичної партії (більшовиків) для першотравневої демонстрації 1933 року було рекомендовано гасло: «Хай живе Комуністичний Інтернаціонал – бойовий авангард боротьби проти фашизму!» Практично у кожному місті в 60 – 70-х роках можна було зустріти такі написи: «Партія Леніна – авангард будівників комунізму».

В 30-ті роки під назвою «Авангард» виникли численні радгоспи і колгоспи (наприклад, лише в тодішній Дніпропетровській області такі назви зустрічаються в Мелітопольському,  Терпінівському, Якимівському, Чубарівському та Молочанському районах), що зовсім не випадково в країні, де підтримувався масовий робітничий рух за підвищення продуктивності праці, всіляко підносилися передовики виробництва (їх характеризували як «ударників», «стахановців», «новаторів» – і ці слова теж повсякчас використовувалися для творення радянських топонімів). З’явилося спортивне товариство профспілок «Авангард» і, відповідно, команди в різних видах спорту та спортивні комплекси, стадіони, санаторії, будинки відпочинку. Назву «Авангард» отримували також магазини.

У добу «науково-технічної революції», тобто з середини ХХ століття, слово «авангард» залишалося досить затребуваним: так стали називати наукові установи і підприємства, зокрема оборонної галузі. Оскільки Авангард було режимним селищем, пов’язаним з видобуванням ільменіт-циркон-монацитових мінералів (так званих «чорних пісків», які фасували в мішки і вивозили), то на загальнодоступних картах воно не позначалося. Досить швидко проект було згорнуто (в другій половині 50-х років припинило роботу й рудоуправління з видобутку «чорних пісків у місті Бердянську). Через декілька десятиліть рішенням Донецького облвиконкому Ради народних депутатів від 27 грудня 1977 року населений пункт Авангард виключений «з облікових даних адміністративно-територіального поділу Донецької області».

Зараз в Україні є декілька сіл з такою назвою (в Запорізькій та Дніпропетровській областях), а також селище міського типу в Одеській області. Цю назву носить один з найбільших агрохолдингів нашої країни, а також футбольний клуб з міста Краматорська.

ЗМІЇНИЙ МИС – невеликий мис, що вдається в Азовське море на захід від села Юріївка. Тут виходять на поверхню граніти схилу Українського кристалічного щита, високі глинисті береги повсякчас осипаються в море.

Топонім виражається так званим атрибутивним словосполученням, у якому залежне слово Зміїний виявляє ознаку – присутність змій у цьому місці.

Внаслідок онімізації (тобто переходу загальних назв у власні) відносного прикметника зміїний виникла велика кількість топонімів в Україні, наприклад: Зміїна балка (поряд зі Зміїним мисом), Зміїний яр в Бахмутському районі, Зміїна печера в Кримських горах, Зміїний пагорб біля Краматорська, Зміїна гора поряд з м. Яремче, Зміїний острів в Чорному морі, Зміїне озеро на Херсонщині та ін.

КОМИШУВА́ТСЬКА ПОШТО́ВА СТА́НЦІЯ – поштова станція, що діяла впродовж ХІХ століття і знаходилася поблизу сучасного села Комишувате.

На відомій карті Пядишева 1821 року («Генеральная карта Екатеринославськой губерніи. Съ показаніемъ  почтовыхъ и большихъ проѣзжихъ дорогъ, станцій и разстоянія между оными верстъ»)  року станція ще не мала назви: при дорозі, що йшла з Маріуполя на Александровськ (сучасне Запоріжжя) і далі до Катеринослава (сучасний Дніпро) зроблено позначку поштової станції й помічено: «При овраге Камышеватомъ» (підпис також дубльовано французькою мовою). Щоправда, поштову станцію зображено дещо південніше її справжнього положення, а саме на тому відрізку поштового тракту, що був прокладений ще у ХVIII столітті з Маріуполя до Захарівки через Ялту. На момент виходу з друку карти Пядишева вже використовувався новий, значно коротший відтинок шляху, що  проходив через Мангуш. І це підтверджує укладений того ж таки 1821 року узагальнюючий опис Катеринославської губернії – він має назву «Военно-топографо-статистическое описание Екатеринославской губернии». В четвертому розділі зроблено огляд шляхів: поштових, великих і малих польових (в описі – «проселочныя»). Станція в цьому описі називається то «Камишевахской», то «камышеватской»:

«От деревни Захарьевки до села Мангуш 29 верст (до Камышевахской же почтовой станции 20 верст). В 5 верстах от деревни Захарьевки дорога прорезывается рекой Каратыш, через которую переправляются в брод весьма удобный, выключая веснянного времяни, в которое переправа на несколько дней бывает затруднительна, далее простирается степью и перерезана при камышаватской почтовой станции р. Камышеватой и близ с. Мангуш оврагом Буйвалым, чрез которыя постороены хорошие мосты».

Як відомо, в Російській імперії, починаючи з 1765 року проводилося Генеральне межування земель, тобто визначення меж земельних володінь; воно тривало до середини ХІХ століття і вимагало створення великої кількості планів (карт). На одному з листів плану Александровського повіту Катеринославскої губернії, виготовленому 1831 року (роботи землемірами проводилися в 1820-ті роки) поштову станцію разом з хуторами позначено на східному схилі долини річки Комишуватки, причому і сама станція, і хутори безіменні.

У спеціальному довіднику «Почтовый дорожникъ или описание всѣх почтовыхъ дорогъ Россійской имперіи, царства Польскаго и другихъ присоединенныхъ областей…», виданому в 1829 році, станція вже фігурує під назвою «Камышевата». В книзі також показано наявність 18 коней, зазначено відстані від Маріуполя (28 верст) та до наступної Захарівської поштової станції (20 верст). Починаючи з видання 1842 року, в усіх поштових дорожниках станція фігурує під назвою «Камышеватская».

Безперечно, назву поштова станція отримала від річки Комишуватки, яка на картах 18 – 19 століть підписувалася як «Камышевата», «Камышеватая», «Камышеватка».

На кінець ХІХ століття в Російській імперії було 4084 поштових станції, проте з розвитком залізничного сполучення та появою на початку ХХ століття автомобільного транспорту їх значення зійшло нанівець.

ТЕРНО́ВА БАЛКА – балка, лівий приток річки Комишуватки. Верхів’я балки знаходиться на північний схід від села Дем’янівки. Балка тягнеться  на 10 км у південному напрямку, доки не входить у долину Комишуватки дещо північніше так званих Прогресовських ставків. По тальвегу (лінії з’єднання найнижчих точок по всій довжині балки) може утворюватися тимчасовий водотік. В Тернову балку впадає трьохкілометрова безіменна балка – лівий приток, що бере початок на західній околиці смт Мангуш. В нижній частині Тернової балки по обидва боки насаджені лісосмуги.

На плані Генерального межування плану Александровського повіту Катеринославскої губернії балка позначена як «Овр[агъ] Терновой». Дещо іншу форму має підпис – «Ов[рагъ] Терновый» –   на листі LII десятиверстової «Спеціальної карти західної частини Росії», відомої як карта Шуберта, що укладалася в 1826 – 1840 роках.

Назва Тернової балки зумовлена наявністю в ній заростей терну. Тобто це фітотопонім – географічна назва, основою якої служить найменування рослини. Терен – «колючий кущ родини розових, що дає темно-сині їстівні плоди з терпким кисло-солодким присмаком» (Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 85). Досить великий терник зберігся на дні балки біля села Дем’янівка (тут її пологі схили, колись задерновані, давно вже розорані).

Існує тюркська назва балки – Джамбек. На думку Є.С. Отіна, вона утворена від імені Джамбек (Джанибек). «Цілком можливо,  – зазначає дослідник, – що це збережена частина первинного складеного топоніма Джанибек Тарама, в якому усунутий урумський географічний термін тарама  мав значення «балка», тобто назва означає «Джанибекова балка». Прізвище Джамбек досить розповсюджене в селищах, де зараз мешкають приазовські греки» (Е.С. Отин. Топонимия проиазовских греков. – Донецк, 2002. – Стр. 59 – 60).

Прикметно, що в Мангушському районі з назвою  Тернова є ще одна балка –  вона впадає в річку Зелену.

ШАЛАЙ ОБА́ – степовий курган між Ялтою і Мангушем. Знаходиться поряд з автошляхом між цими населеними пунктами.

Урумському географічному терміну «оба́» («у́ба») притаманні значення «пагорб, горб, курган, гора». Цей термін став складовою частиною більше сорока топонімів у Надазов’ї, наприклад: пагорб Горгор Уба (біля Сартани), курган Джими-ту-Уба поряд з Кременівкою, курган Харахаш Оба в Малоянисолі та інші. Дорт Оба (Дерт-Оба, Дурдуба) – стара назва Новомлинівки у Розівському районі Запорізької області

У Мангушському районі топонімів, що мають у своєму складі географічний термін «оба»,  декілька: кургани Великі Беш-Оба та Малі Беш-Оба на північний захід від Мангуша, пагорб Бору Оба на північ від Мангуша, курган Тулуба Оба біля Ялти.

Означальною частиною словосполучення Шалай Оба став антропонім Шалай. Шалай (Шала) – прізвище мешканців Ялти, котрі були переселені в кінці ХVIII cтоліття із кримського села Марсанда (сучасна назва – Масандра).

Отже, топонім Шалай Оба буквально означає «курган Шалая», тобто «курган на земельній ділянці власника на прізвище Шалай».

Олександр ТРОЯН,

Мангушський район.