ФГТУ – 25 років! Історія створення товариства греків Запоріжжя

Україна сьогодні — багатонаціональна держава, Конституція якої гарантує кожному народу право спілкуватися рідною мовою, сповідувати свою релігію, відзначати національні свята, створювати національні товариства та громади.

Грецька спільнота Запорізької області не випадково називається «Елладою». Ця давня назва Греції — втілення сили духу, волі до перемоги, вірності традиціям. Мешканці давньої Еллади були сильними і відважними, мудрими й терплячими, щедрими й щирими. Вони подарували світові Сократа і Платона, Арістотеля й Піфагора, Диогена і Эпикура, Олімпійські ігри й ораторське мистецтво.

Наприкінці 80-х років минулого століття зустрілися на запорізькій землі етнічні греки Спірідонов Шаліко Миколайович, Зурначіді Дмитро Іванович, Тахтамишев Володимир Борисович, Хаджинов Леонід Петрович, діди яких народилися в Понті, а батьки — у грецьких сім’ях у різних регіонах колишнього СРСР.

Коли постало питання про створення грецької спілки в Запорізькій області, рішення про його назву було прийнято одноголосно — «Еллада», що підтверджене свідоцтвом № 9 від 16.08.1993, виданим на офіційній реєстрації в управлінні юстиції Запорізької області.

Доля будь-якого товариства залежить від мудрості та щирості керманича. «Елладі» пощастило: кожен її керівник зробив усе можливе, щоб Грецька рада Запорізької області “Еллада” процвітала й росла, щоб культура й мова рідного народу отримували гідний розвиток на запорізькій землі. Найбільша заслуга першого голови «Еллади» — Спірідонова Шаліко Миколайовича — полягає в тому, що, не зважаючи ні на які труднощі і внутрішні розбрати, через які пройшли всінаціональні суспільства Запоріжжя, «Еллада» не розпалася, а залишилася єдиною!

У 1778 р. предки Шаліко Миколайовича переїхали до Грузії з м. Трапезунд (Туреччина) і заснували селище Опреті, у якому Спірідіс Спиридон, прапрадід, був священником. Саме в цьому селищі 20 жовтня 1949 року народився Шаліко Миколайович, тут отримав середню освіту. А вищу здобув кілька років потому в Запорізькому машинобудівному інституті. Батьки — Спірідонов (Спірідіс) Микола Христафорович та Спірідонова (Спіріду) Ніна Миколаївна — переїхали у м. Салоніки (Греція). Його брати Зураб і Володимир, а також сестра Зінаїда теж там проживають.Разом із дружиною Єлизаветою Олександрівною, яка працювала ветеринарним лікарем, Шаліко Миколайович виховали двох синів — Владислава і Віталія, а ще двох онучок — Єлизавету й Олександру.

Спірідонов Шаліко Миколайович очолював спільноту «Еллада» понад одинадцять років. Обставини склалися так, що Шаліко Миколайович виїхав до Греції, але у 2011 повернувся до Запоріжжя. З метою об’єднання небайдужих він створив та очолив Запорізьку міську громадську організацію «Товариство грецької Понто-кавказької культури «Геліос»у складі обласного товариства «Еллада».

Наступним головою Запорізького грецького товариства був Халаджі Георгій Федорович. За часи його керівництва набув популярності ансамбль «Астерія» в складі Узбек Зінаїди, Оліфіренко Світлани, Оліфіренко Вікторії, Жигуліної Марини, Дружко Світлани, Качан Світлани Василівни. Через декілька місяців після свого заснування ансамбль гідно конкурував із колективами й у Києві на фестивалі «Єдина батьківщина», і в Маріуполі на серйозному конкурсі, присвяченому пам’яті Тамари Каци. Успіх «Астерії» сприяв розвитку зв’язків «Еллади» як із грецькими громадами інших областей України, так і з іншими національними суспільствами Запорізької області.

Коли 20 червня 1993 року греки Запоріжжя зібралися на перші збори, вони обрали секретаря — Аллу Устимівну Донець. З властивою їй невгамовністю, справедливістю, стала вона до роботи в суспільстві й до цього дня обіймає цю посаду. Алла Устимівна щиро любить Україну, своє рідне місто Запоріжжя з його легендарним островом Хортиця. Це її земля, на якій вона виросла, працювала й живе. Але завжди пам’ятає про свою історичну батьківщину — Грецію. Жінці завжди хотілося потрапити на батьківщину предків та відчути себе часткою її історії та культури. У жовтні 1995 року відбувся великий форум представників грецьких діаспор з усього світу. Серед двохсот учасників були 16 посланців Федерації греків України, у тому числі представник «Еллади» — Донець Алла Устимівна.

Батьки Алли Устимівни — Балжи Ганна Митрофанівна та Челпан Устим Миколайович — з Приазовської Ялти. У 1932 році вони переїхали до Запоріжжя, де будувався ДніпроГЕС. Допомога людям, любов до них і безкорисливість прищепили Аллі Устимівні її батьки — вчителі за фахом. А ось віхи її біографії. Алла Устимівна після закінчення Запорізького гідротехнікуму, як і багато її однолітків, прийшла працювати на трансформаторний завод у 1958 році. Прагнення нового, жага до знаньпривели її до Запорізького машинобудівного інституту, який вона закінчила в 1970 році. Майже вся трудова діяльність Алли Устимівни пов’язана з трансформаторним заводом: 40 років стажу, від рядового інженера до начальника відділу інформаційно- обчислювального центру. Велику увагу приділяла вона і своїй сім’ї: виховала прекрасних дітей — дочку й сина. А онуки (їх троє: 2 онука й одна онучка) приносять бабусі багато радості. Ось уже більше 25 років Алла Устимівна є постійним секретарем нашого суспільства. Ми раді, що й сьогодні вона є прикладом вірності ідеям еллінізму. На наших святах Алла Устимівна часто нагадує молодим про багатство національної кухні греків України. Шумуш — її улюблена страва. Вона, як майстерна кулінарка, завжди нам його готує.

Недільна школа “Філоксенія” для тих, хто бажає вивчати новогрецьку мову, дитячий ансамбль музичних інструментів і клас образотворчого мистецтва — це вагомий внесок Борсук Нонни Сергіївни в розвиток «Еллади».

Особливу роль в грецькій спільноті і в житті усього Запоріжжя відігравав Хаджинов Леонід Петрович. Він народився 28 квітня 1927 у місті Маріуполь. У роки війни підлітком в евакуації працював у колгоспі в Ошській області Киргизької РСР. У 1955 році закінчив Жданівський металургійний інститут і за розподілом прибув в Запоріжжя на трансформаторний завод, де пропрацював з 1955 року по 2001 рік і пройшов шлях від майстра до генерального директора й Голови правління ВАТ «Запоріжтрансформатор», який під його керівництвом з 1978 року став одним із кращих трансформаторних заводів світу. Ім’я Леонід Хаджинов — справжній бренд, як і «Запоріжтрансформатор», продукція якого використовується в понад 80 країнах світу! Працю Леоніда Хаджинова було неодноразово відзначено нагородами, званнями і преміями СРСР, УРСР і незалежної України: він академік, заслужений машинобудівник Української РСР (1977); почесний громадянин міста Запоріжжя і Запорізької області (1997). Безпосередньо завдяки Леоніду Хаджинову, який з 1998 очолював благодійний фонд «Собор», у Запоріжжі на площі Соборній споруджено Храм, що став прикрасою міста!

Багато добрих справ зробив він не лише для рідного заводу, але для міста, уякому працював: будівництво лікарень, спортивних споруд, житла, санаторіїв, — ніколи він не залишався байдужим до проблем Запоріжжя! У 1953 році в Маріуполі відбулося весілля Леоніда Петровича з Валентиною Михайлівною, його вірним і найнадійнішим другом, з якою він прожив 66 років! Двасини, п’ять онучок, шість правнучок — підсумок цієї великої і справжньої любові.

29.03.1979 року відкрита планета Сонячної системи № 5936, щоназвана ім’ям Хаджинова, члена Української Академії Інженерних Наук. Вона нагадує нам про цю дивовижну людину, яка прожила важке, але насичене добром життя, яке він подарував людям. За благодійну діяльність і допомогу жителям міста Леонід Петрович отримав звання Почесного громадянина Запоріжжя й Почесного члена Грецької ради «Еллада».

Дуже вагомий внесок у розвиток запорізької «Еллади» належить Володимиру Борисовичу Тахтамышеву, Олександру Володимировичу Асланову і Дмитру Івановичу Зурначіді. Їх імена відомі як у Запоріжжі, так і в усій Україні.

З 2011 року біля керма «Еллади» перебуває Зурначіді Наталія Дмитрівна. Вона завжди знайде час і для зустрічей із представниками грецької діаспори інших міст, і для проведення фестивалю «Вогні Еллади», і для створення гуртків по вивченню історії грецьких поселень. Вона не приховує, що багато чому навчилася у свого батька — Зурначіді Дмитра Івановича, а історія її сім’ї типова для більшості сімей переселенців.

Їх предки жили в Греції. Під час Першої світової війни турецькими генералами Эмвером і Талаатом був розроблений план знищення мирного грецького населення Понта. Тільки завдяки наявності в околицях Трапезунда російських військ місцеве населення уникнуло безчинств турок. Проте незабаром уряд Росії починає переселення греків углиб країни. Так в 1916 році сім’я Зурначіді потрапляє в Краснодарський край на хутір Алабін, де залишаються грецькими підданими. У 1937–38 дорослі члени сім’ї були несправедливо репресовані, а після 1953 реабілітовані, чому є документальне підтвердження. У роки Великої Вітчизняної війни Зурначіді Іван Філіпович, дід Наталії Дмитрівни, в 14 років керував колгоспом.

25 серпня 1943 року на хуторі Алабін народився Зурначіді Дмитро Іванович. Після примусового виселення греків із Краснодарського краю до Казахстану сім’я Зурначіді потрапляє в Аральск, а потім переселяється в Джамбул, де Дмитро Іванович закінчив середню школу й одночасно отримав спеціальність столяра. У 1961 році він поступив до Новосибірського інженерно-будівельного інституту ім.В.В. Куйбишева на факультет промислово-цивільного будівництва, який успішно закінчив у 1966. В інституті Дмитро Іванович познайомився з Рульковой Тамарою Михайлівною, що стала згодом його дружиною. Разом вони за розподілом були спрямовані на будівництво Красноярської ГЕС. У місті Дивногорську в 1968 році народився син Іван (закінчив Запорізький медичний інститут, працює хірургом), а в 1970 дочка Наталія (закінчила ЗДУ, працювала багато років викладачем, очолює товариство «Еллада» з 2011 року).

Дмитро Іванович був майстром і виконробом під час будівництва Красноярської ГЕС, а в 1976 його призначено начальником Будівельно-монтажного управління по споруді ДніпроГЕС-2 і другого судноплавного шлюзу. У 1987 він став коровником трест-майданчику «Атомгідроенергобуд» ВУС «Дніпробуд» ВСМО «Гідроенергобуд». З 1993 Зурначіді Д.І. був головою ЗАТ «Дніпробуд», в 1998 році на зборах акціонерів його було затверджено Головою наглядової ради ЗАТ «Дніпробуд». З 15.05.2008 р. працював начальником відділу капітального будівництва ТОВ «Криммаркет-центр» м.Сімферополь.

За успіхи, досягнуті при спорудженні другої черги Дніпровської ГЕС, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 12.09.1980 року Дмитра Івановича нагороджено орденом «Знак Пошани».

Наталія Дмитрівна — гідна дочка свого батька. Закінчивши в 1986 році школу № 69 в м.Запоріжжі, вона успішно склала екзамени і стала студенткою історичного факультет ЗДУ, брала активну участь у громадському житті університету. Ще студенткою п’ятого курсу починає нелегкий шлях на ниві просвіти в гімназії № 50, у якій працювала 25 років, пройшла шлях від фахівця до вчителя вищої категорії, має звання методиста. За успіхи в професійній діяльності нагороджена грамотами Запорізької міської ради, обладміністрації. Має дві вищі освіти. Своїм учням (до речі, вона кілька разів була керівником класу, у якому навчалися молоді гравці ФК «Металург») Наталія Дмитрівна прищеплювала любов до рідного міста, країни, повагу до історичної спадщини, а ще — почуття власної гідності та самоповаги, вміння долати перешкоди та мужньо сприймати поразки. У важкій ситуації завжди дотримувалася правила батька: «Зупинись та задумайся. Подумав — дій!»

З перших днів заснування «Еллади» в 1993 році Наталія Дмитрівна виявила себе завзятою та небайдужою. Активна життєва позиція, уміння працювати з людьми і любов до історії й культури допомогли Наталії Дмитрівні вирости з рядового члена товариства до голови молодіжної організації, а в наші дні гідно очолювати спільноту «Еллада». На її думку, головне завдання грецької діаспори України — інтеграція до загальноукраїнського суспільства та збереження національних традицій, культури та мистецтва греків, що мешкають в Україні.

Запорізька «Еллада» завжди сприяла і сприятиме розвитку поваги та інтересу до інших національних культур нашої держави та збереженню яскравих звичаїв і великої спадщини греків України.