Народна мудрість античного світу у творчості Григорія Сковороди

Антична мудрість відіграє дуже важливу роль у формуванні ідеології сковородинівських літературних та філософських творів.

Це обумовлено тим, що з кінця XVI століття в основу навчальних курсів братських шкіл, Острозької школи, Києво-Могилянської академії було закладено «Поетику» Аристотеля, «Риторіку» Цицерона, трактати і поезію антиків: Платона, Вергілія, Горація, Овідія, Ювенала. Засвоєння  древньогрецької та древньоримської спадщини  давньоукраїнською літературою та культурою відображає історично зумовлений процес розвитку гуманітарних наук.  Знання античної культури було тим каталізатором, що відображало рівень ерудиції викладачів та учнів. В шкільні підручники входили  особливі словники, в яких в алфавітному порядку перераховувались та пояснювались імена і предмети античної дійсності та міфології,

Найбільш популярними в народі  стали байки Г.Сковороди.  Поет приступив до створення байок в умовах відсутності національної традиції їх написання. Він творчо переосмислив основи композиційно-змістової структури класичних взірців. Г.Сковорода залюбки наслідує відомі Езопові сюжети байок, насичені тваринними персонажами. У листі – присвяті до перших 15 байок поет вказує  на звернення до цього  жанру Сократа й інших філософів : „Цей потішний та фігурний ряд писань був найкращий для стародавніх мудреців”. Всі вони активно послуговувались традиційними байкарськими сюжетами для підкріплення своїх  етико – філософських теорій, використовували як матеріал для аргументації у публічних промовах. Байки Г.Сковороди  переважно оригінальні, але як людина величезної культури, він творчо освоював, переказував на українському грунті міжнародні баєчні сюжети.  Г.Сковорода  в своїх байках  користувався іноді  езопівськими сюжетами : в байці „Олениця і Кабан” він прямо посилається на античного байкаря : „Чи це не достеменні Езопові Граки, котрі вдягаються в чуже пір’я ?”. Йдеться про байку Езопа  „Галка та інші птахи”. Байка „Собака і вовк”  перегукується із езоповою байкою „Вовки й Собаки”. В ній Сковорода вживає прислів’я „Бог веде схоже до схожого”. Подібні слова є в Гомерові  „Одіссеї та у 8-ій книзі „Нікомахової етики” Арістотеля. „Сила” байок, тобто мораль,  Г.Сковороди зводиться до таких основних положень : прославляння людських чеснот,  скромного способу життя, вміння задовольнятися малим, сповідування ідеї слідування своїм природним нахилам, просвітительства,  дружби. В байках Г.Сковорода активно вводить  розмовний елемент в прозову канву оповідання, вкладає живу розмовну мову в уста героїв, використовує місцеві топоніми – Велика Русь, Малоросія, Харків, Кременчук, Дунай, Дніпро.  Він фактично заснував національну  традицію байкарства.

Філософські погляди Г.Сковороди базувались на глибокому знанні  праць античних філософів (Епікур, Сократ).  Творчість Г.Сковороди часом  дуже нагадує  про культуру Стародавньої Греції та Риму, він часто послуговується  латиною та прийомами  „сократівського діалогу”, перекладає з Плутарха, Горація, Овідія, Цицерона. Недарма мав ім’я „Сковорода – український Сократ”. В листі до учня Михайла Ковалинського  Г.Сковорода писав  (початок вересня 1762 р.): „…Май на увазі, що найкращим доказом  твоєї любові до мене буде твоя любов до грецьких муз, і якщо тобі дорога наша любов, та знай, що вона буде тримати до тих пір, поки ти будеш шанувати  доброчесність і еллінську літературу”.

М.Ковалинський  просив вчителя  Г.Сковороду  дати поради щодо майбутнього життя і становища, особливо щодо того, з якими друзями варто підтримувати  зв’язки. Г.Сковорода відповідає : „В друзях повинні бути книги перш за все”. На початку листопада 1762 р. він пише Михайлові : „…Мене надзвичайно порадував наш Плутарх. Як він описує дружбу! Наведу тобі його слова : „Як монету, так і друга, слід випробувати раніше, аніж він буде потрібний, щоб пізнать його не після того,  як ми постраждали. Треба мати досвід у розпізнанні підлесника, щоб не зазнати неприємностей. Інакше ми опинемося в становищі тих, хто скуштував отруту, нарешті відчув, що вона смертельна”.

В 1790 р. Г.Сковорода перекладає „Плутархову книжку про спокій душі”. Плутарх – грецький письменник, історик і філософ, автор широковідомих „Порівняльних життєписів” 50 – ти біографій видатних людей Давньої Греції і Риму, який жив близько 46 – 127 р.р., був прикладом для філософських поглядів Г.Сковороди : „…Різні людські пристрасті дають знати, що в серці нашому живуть два вічно текучі джерела : із цього тече неспокій, а із другого – спокій. таємницю прадавні богослови затінили оцім ворожінням :

Там у бога  біля порога дві бочки стоять :

Одна з добром, друга зі злом,”

Так думали Плутарх і Сковорода. Обидва вважали, що таємниця ця розкривається у глибині серця кожної людини. Обидва наслідували принцип: „Пізнай себе”.

І далі Плутарх радить :

„…Ні пишний дім, ні царський рід, ні тисячі золота й срібла не дасть серцю спокою, а лиш єдина й милосердна совість. Вона то й є всередині нас джерелом усіх чистих і чесних наших справ, що породжує якусь святу зарозумілість і безстрашність,  відкриває сердечному оку солодке дзеркало пам’яті, в якому бачимо нашу тверду надію, що нас зміцнює…”

Творчість Г.Сковороди рясніє найрізноманітнішими образами античної міфології – Тантал, Зевс, Юпітер, Дій, Іовиш. Велике значення Г.Сковорода  надає давньогрецькій богині  премудрості Софії. До неї звертається людина в діалозі Г.Сковороди „Розмова про премудрість”, щоб зрозуміти в чому полягає істина існування людини, її життєве покликання, реалізація якого веде до гармонії зі своєю душею, як частиною божого духу. Софія – матір доброти і ладу у суспільстві, в цьому і полягає істина.

Близько до розуміння Г.Сковородою став образ Астраї, давньогрецької богині справедливості, що за античним міфом, панувала за часів Кроноса серед щасливих людей „золотої доби”.

За сюжетом притчі  „Убогий жайворонок” божа діва Астрая у давні часи завітала в Україну, бо дізналася, що на цій землі царює благочестя і дружба. Господарі почастували її яєчнею та ячмінною кутею з маслом , що стала з тієї пари традиційною вітальною стравою.

На творчості Г.Сковороди позначився вплив усної народної творчості, зокрема, влучних прислів’їв  та приказок з їх мудрістю і дотепністю, висловленою в лаконічній, афористичній формі. Г.Сковорода записав  99 афоризмів. На прохання свого учня М.Ковалинського написати йому щось цікаве філософ відповідає :

„…Я вирішив послати тобі деякі найпрекрасніші й особливо вишукані афоризми з нашого Плутарха, особливо ті, що стосуються відмінності підлесника від справжнього друга”.  І далі подає такий афоризм :

„Істинно добра людина трапляється рідше білої ворони.  Щоб знайти таку людину потрібно багато ліхтарів Діогена”. За легендою давньогрецький філософ Діоген удень ходив з ліхтарем, шукаючи справжню людину.

Під час «Сковородинських читань» член Харківського міського товариства греків «Геліос» Ірина Каткова розповіла слухачам про афоризми – крилаті думки Г.Сковороди.
Найважливішими чеснотами, які уособлювали для Сковороди образи античних богів, виступають мудрість і справедливість. Третьою ланкою цього ланцюжка стали музи, для яких поет добирає епітети «благородні», «чарівні», «солодкоголосі»,називаючи найдостойнішим їх служителем за давніх часів давньогрецького письменника й філософа – мораліста Плутарха, а символом поетичного натхнення долітературного періоду – Орфея. В продовж тридцяти років Г.Сковорода «ростив» ліричну поезію «Сад божественних пісень». Образ саду був дуже популярний в українській літературі  XVII – XVIII ст.. Філософ називав «Божим садом» умиротворену людську душу, порівнював безконечні світи з «мільйонами садів», змалював Біблію як чудесний сад, оточений непролазними чагарниками. Очевидно, працюючи над своїм циклом, Сковорода пам’ятав і про «сад Епікура», адже теми блаженства, смерті та інші відіграють тут ключову роль, вивершуючись у 30 – й пісні концептом «Епікур – Христос».
В сучасній поезії тема саду теж має велике значення. З віршем «Мой сад» виступила поетеса І.Каткова:

В моем саду цветут петуньи,

Их тонкий нежный аромат
Плывет по воздуху в час лунный,
А днем цветы ласкают глаз.

Петуньи чудные соцветья
Хочу подольше сохранить
И вспомнить о чудном лете,
Где так привольно было жить!

Як цей вірш перегукується із 13-ою піснею «Саду» Г.Сковороди:

Гей поля, поля зелені,

Поля цвітом оздобленні,

. . .  .

Пропадайте думи трудні

І міста багатолюдні !

Я й на хлібі сухім помру в раю такім.

                                               Г.Столярова

                                                    м. Харків.