Останні дні Куїнджі

Сьогодні, 24 липня 2020 року, виконується 110 років від дня смерті великого маріупольця Архипа Івановича Куїнджі. Матеріал присвячено цій сумній даті.

У квітні 1910 р. за заслуги перед мистецтвом А.І.Куїнджі було нагороджено орденом Святого Станіслава I ступеня, а незадовго до цього йому було вручено атестат статського радника, що можна порівняти з генеральським званням.

У цей час А.І.Куїнджі уже був тяжко хворий. Незважаючи на це, навесні 1910 р. він знов збирається до Криму. Ця поїздка виявилася фатальною для художника. Вже наближаючись до Севастополя, він відчув себе погано, але прийняв рішення продовжити подорож. В дорозі у нього трапився серцевий напад. Пізніше лікарі діагностували пневмонію. Вже через декілька днів до Криму приїхала дружина Віра Леонтіївна та увезла Архипа Івановича до Санкт-Петербурга. Там оточила його відомими лікарями. Куїнджі став почувати себе краще, подовгу розмовляв з докторами – Корінським, Бартенсоном, Штанге, Гурвічем. Але раптом недуга знову загострилась. Останні кілька днів були дуже важкими, навіть морфін не усував страждань. Архип Іванович просив отрути, навіть вчинив спробу викинутися з вікна.

Збагнувши, що часу вже не залишається, побажав проститися з учнями. Першим з Балтії приїхав М.К. Реріх. Архип Іванович з нетерпінням очікував і решту учнів. І вони поспішали: Вроблевський з Прикарпаття, Рушиц з-під Кракова, Пурвітіс з Риги, Богаєвський і Латрі з Криму. Зібрались усі найближчі. Архип Іванович був дуже задоволений.

А потім наступив день, коли до хворого перестали пускати учнів. Але вони кожного дня збиралися біля квартири свого вчителя та очікували чи Віру Леонтіївну, чи лікарів, які могли щось розповісти про здоров’я Архипа Івановича. Пізно ввечері розходились. Розійшлись і уночі 11 липня. Цієї ж ночі великого художника не стало.

13 липня труну з тілом Куїнджі перенесли до академічної церкви. 14 липня після обряду труна на руках була перенесена до Смоленського кладовища. Проводжаючих було дуже багато. Серед них шли якісь нікому не знайомі бідні люди. «Чи знаєте ви померлого ?» – спитав один з художників. «Як не знати нашого Архипа Івановича», – відповіли йому. Труна була опущена до могили, прозвучали речі. Могильний пагорб тонув під вінками. Були там вінки від Московської школи живопису, від Товариства художників Ім. А.І. Куїнджі («незабутньому нашому засновнику»), а також від студентів («вчителю- учні»). Але частіше всього на стрічках вінків повторювались два слова «Архипу Івановичу».

Пізніше (у 1913) на могилі Куїнджі буде встановлений пам’ятник з сірого граніту, схожий на портал храму з нішею входу і з фронтоном, прикрашеним орнаментом. У ніші з’явиться мозаїчна панель, виконана майстром Фроловим по малюнку Реріха. А в ніші скульптор і друг Беклемішев встановить бронзовий бюст. У 1952 пам’ятник було перенесено до Олександро-Невської лаври у некрополь видатних діячів літератури та мистецтва.

У історії живопису А.І. Куїнджі залишив значний слід. Його називали геніальним дикуном, що не визнає ніяких традицій. Він перевертав усі правила, усі рецепти, ставлячи головною метою створення настрою, враження. Безумовно, А.І. Куїнджі вдалося вчинити переворот в пейзажному живопису, ставши попередником російського імпресіонізму.

Булі Т.Ю. зав. художнім музеєм ім. А.І.Куїнджі