Президент Грецької Республіки пані Катерина Сакелларопулу: “Кіпр як розділений острів, на якому, «де б пам’ять не торкнути – щем»”
Дописує Президент Грецької Республіки пані Катерина Сакелларопулу, яка нещодавно відвідала Кіпр:
Шістдесят п’ять років тому Йоргос Сеферис назвав Кіпр «просторим місцем, яке може вмістити диво», тому що для нього острів був «відкриттям одного світу» і водночас «досвідом людської драми, якою вимірюється та визначається наша людяність». Місце прадавнє, прегарне, зранене.
Коли я ступала по землі острова, мене засліплювали «золоті тенета» світла, про яке говорить поет, у Церкві Панагія ту Арака (Богоматері Аракіотиси), єдиній візантійській церкві з настінними розписами 12-го століття; у дивовижному місті Платрес, де, серед імен відвідувачів у книзі відгуків гостей готелю «Forest Park», ми знайшли справжнє ім’я Йоргоса Сефериса – Йоргос Сеферіядис, котрий зупинявся тут у номері 71; у селищі Лефкара з невтомними вишивальницями, чиї вишиті їхніми золотими руками твори включені до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. У той же час мене зворушили сліди тих, «хто побачив світанок крізь смерти чорну млу». На цвинтарі «Арештовані могили» ще чути відлуння їхніх голосів. «Могила Македонітиси», військовий цвинтар греків та кіпріотів-греків, жертв турецької навали, зберігає живою пам’ять про них. На Лінії припинення вогню, відомій більше як Зелена Лінія, слухаючи зі зворушенням розповідь екскурсовода Титини Лоїзиду, мужньої кіпріотки-гречанки, яка виграла позов проти Туреччини у Європейському Суді з прав людини, я уявляю осяяні обличчя борців, тих молодих людей, які, будучи по суті ще дітьми, творили епос Кіпру у 1950-их роках.
І я вважаю, що вони й досі тут, приховані поміж облич на монументальних творах Адамантіоса Діямантиса, які ми бачили у Художній галереї Левендис, чи на шедевральній картині «Кіпрська сага, чи його крові багрянцем окроплені два білих анемони» Георгіоса Поль Георгіу. Цей твір у Державній Картинній Галереї Сучасного Мистецтва є одним із 219 творів мистецтва, знайдених в Аммохостосі (Фамагусті) 1974 року та повернених їхнім законним власникам у межах Заходів Зміцнення Довіри.
У розділеній Левкосії (Нікосія), останній європейській столиці, яка була розділена на дві частини, я думаю про те, що повага кожної зі сторін до цінностей, культурних символів та творів мистецтва іншої сторони може стати кроком до розбудови спільного, мирного майбутнього. І Кіпр як розділений острів, на якому, «де б пам’ять не торкнути – щем», де рани ще не загоїлися, потребує цього майбутнього.
