Феоктист ХАРТАХАЙ – один із перших дослідників історії та культури греків Криму і Приазов’я

Хартахай Феоктист Аврамович – видатний просвітитель, педагог, історик, етнограф, патріот, громадський діяч, засновник перших середніх навчальних закладів у Маріупольському повіті – Маріупольських чоловічої та жіночої гімназій, один із перших дослідників історії та культури греків Криму і Приазов’я.

Відомо, що Феоктист Хартахай родом із греків, переселених із Криму до Приазов’я у 1780 році. Це прізвище у греків-переселенців зустрічалася лише в с.Чердаклі, заснованому в квітні-травні 1780 року на лівому березі р.Кальчик.

Ф.Хартахай був третім сином у родині. Точна дата його народження невідома. Виходячи з опосередкованих документальних джерел, можна стверджувати, що він народився у 1836 році між 7 і 25 березня.

Дитячі роки Феоктиста пройшли в с.Чердаклі і в Маріуполі, де з 1823 року його батько працював в системі Маріупольського грецького суду і де, мабуть, проживала його родина. Батько – Авраам Христофорович для свого часу був досить освіченою людиною, таку ж освіту він намагався давати своїм дітям. Старші брати Феоктиста – Петро і Павло 1826-1828 років народження, після отримання домашнього виховання служили в Маріупольському грецькому суді, де в 1855 р. Державною радою їм було присвоєно звання почесного громадянства.

Феоктист, мабуть, як і старші брати, отримав домашнє виховання, закінчив Олександрівське (нині м.Запоріжжя) повітове училище, а потім швидше за все, Катеринославську гімназію. Після закінчення гімназії Ф.Хартахай у 1858 р. вступає до Харківського університету на історико-філологічний факультет. Будучи від природи експансивним, тут він включається в революційний рух студентства. Але з другого семестру, в січні 1859 року, за нездатність оплатити курс лекцій він був виключений з університету.

Разом з іншими виключеними членами Харківського таємного товариства у вересні 1859 року він вступає до Київського університету Св. Володимира, де допускається до слухання лекцій на ІІ-му курсі. Однак через брак коштів 19 грудня його знову виключають з університету.

22 листопада 1860 року за заявою Ф.Хартахая його зараховують студентом профільного факультету Санкт-Петербурзького університету. Загроза нового виключення (неможливість заплатити за навчання) змушує Ф.Хартахая просити переклад на східний факультет, де були більш м’які умови для оплати навчання. З 29 листопада він стає студентом І-го курсу східного факультету.

У Петербурзі Ф.Хартахай з головою занурився в студентське життя і одночасно стає одним з активних учасників революційного руху університетського студентства. Тут він включається в роботу української молодіжної групи, яка склалася навколо Т.Шевченка. В цей же час він пише свою першу наукову роботу – статтю з історії греків Приазов’я «Игнатий, митрополит Готфийский и Кафейский», де вперше дає правильну оцінку переселення греків із Криму до Приазов’я, ролі митрополита в історії греків Приазов’я.

Ф.Хартахай до кінця днів був поборником вивчення і поширення творів Т.Шевченка, української мови і культури. Він був одним з тих, хто 28 лютого 1861 року брав участь в похоронах поета і над його труною виступив з полум’яною промовою українською мовою в присутності видатних російських поетів і письменників.

Виголошена в стилі народних голосінь, промова Ф.Хартахая відзначається барвистістю й образністю. У промові підкреслюється безмірна повага й любов народу до свого Кобзаря, значення Т.Шевченка для України.

«Сумно і страшно вимовить, – Тарас Григорович умер!», а ще страшніше сказати: «На чужій чужині!». Не має Україна тепер своєї втіхи, минулися думи і пісні. Мабуть, втомився Тарас сльози лити. Хто ж тепер заспіває рідну пісню степу і могилам, Дніпру широкому?! Хто зуміє так щиро любити рідну землю і покласти за неї душу?!».

«Довго тебе, тату, на Україну вижидали; як дощику майового ждали, — тепер перестануть! Як сонечко ясне, що з-за чорних хмар визирає, показувавсь ти на рідній землі, та недовго в їй вітав, усе тебе доля на чужину закликала — і очі на чужині закрила, в чужій землі, в чужій труні тіло поховала. Спи ж, тату, поки правда з кривдою силу мірять буде, поки правда запанує на світі!..»

Ця промова поставила Ф.Хартахая в один ряд з відомими революційними діячами того часу.

12 жовтня 1861 року за участь у студентських заворушеннях Ф.Хартахай був виключений з університету формально за власним бажанням, але залишився вільним слухачем. У 1862 році, здавши випускні іспити, Ф.Хартахай домагається отримання атестата дійсного студента без права на чин. Після завершення навчання в Санкт-Петербурзькому університеті близько 4 років Ф.Хартахай залишається в Петербурзі, займається публіцистичною і науково-дослідною роботою, бере активну участь у суспільно-політичному житті країни. Веде серйозні історичні дослідження з історії та культури народів, особливо в області історії Криму, християнства в Криму, культури греків Приазов’я і кримських татар. У 1863-1866 роках є співробітником прогресивного соціально-політичного і літературного видання – журналу «Современник».

У 1866 році він їде в Польщу, де влаштовується вчителем російської мови та словесності, історії та географії в гімназіях Варшавського навчального округу. На педагогічній ниві домагається високих результатів і авторитету у громадськості. У 1871 році «За відмінно-старанну службу» він був нагороджений Кавалером високого російського ордена св.Анни 3-го ступеня, а в 1874 році – орденом св.Станіслава 2-го ступеня.

З 1874 року докладає значних зусиль із метою відкриття в рідному Маріуполі гімназій, подібних польським, де б могли отримати гідну освіту його земляки.

У 1875 році він переїжджає до Маріуполя і повністю віддається підготовці відкриття приватного чоловічого училища 2-го розряду і жіночого училища. З початком роботи цих училищ у 1875-76 навчальному році було покладено початок середньої освіти в Маріуполі і повіті. З 1 липня 1876 року в Маріуполі відкрилася чоловіча гімназія, директором якої до дня своєї смерті, 25 березня 1880 року, залишався Ф.Хартахай. В цей же час в місті була відкрита і жіноча гімназія, головою педагогічної ради якої став Ф.Хартахай.

Його працею і талантом були закладені основи навчального процесу, створений кваліфікований педагогічний колектив і початкова матеріальна база гімназій. Відкриття в Маріуполі гімназій було видатною для того часу подією. Це призвело до виявлення та виховання обдарованої молоді з представників багатонаціонального краю, до зміцнення і розширення мережі початкових і середніх навчальних закладів у повіті.

На жаль, Ф.А.Хартахаю бути директором і бачити плоди своєї справи довелося недовго: 25 березня 1880 року на 44 році життя він помер. Був похований в Маріуполі, але могила його невідома.

Свідченням шанування заслуг Ф.Хартахая стало встановлення у 1898 році в гімназії стипендій імені митрополита Ігнатія і Ф.Хартахая, розпорядженням міністра народної освіти 1899 року дозволено вивісити в гімназії портрет Ф.А.Хартахая. Висока оцінка його життєдіяльності як педагога і просвітителя була дана всією передовою маріупольською громадськістю при святкуванні 25-річчя гімназій.

Про особисте життя Ф.Хартахая відомо, що в 1876 році він одружився в Харкові з Ковальською Софією Аркадіївною. У нього були дочки Анна і Катерина 1876 і 1878 років народження, менш ніж через півроку після його смерті, в 1880 р. народився син Феоктист.

На жаль, пам’ять про видатного педагога і просвітителя Маріупольщини належним чином не увічнено ні в с.Чердаклі (Кременівка), звідки його рід, ні в Маріуполі, де він народився і провів свої дитячі роки, і де, крім усього іншого, здійснив подвиг, заснувавши Маріупольські чоловічу і жіночу гімназії – перші середні навчальні заклади в Маріупольському повіті.

Пресслужба ФГТУ.