Пам’яті професора Олександра Пономарева

Він був учнем фундаторів елліністичних студій в Україні, проф. А.О. Білецького та доц. Т.О. Чернишової. Його кандидатська дисертація була присвячена лексиці грецького походження в українській мові. Монографія видана 2005 року на основі дисертації стала настільною книгою для всіх подальших поколінь неоелліністів, яким пощастило слухати його лекції і котрі дослухаються до його порад щодо правильного вживання не лише української мови, але й новогрецької.

Праці, підготовлені за його участю, є неоціненними для української елліністики, а саме «Етимологічний словник української мови» в 7 томах (1982 – 2012), «Словник античної міфології» (1985, 1989, нове, перероблене видання – під назвою «Словник античної мітології» (2006)), «Новогрецько-український словник» (2005), «Українсько-новогрецький словник» (2008), «Грецькі прислів’я та приказки» (К., 1985).

Особливо цінними є майстерні переклади О. Д. Пономарева з новогрецької мови, зокрема: «Скелет» Н. Ніколаїдиса, «Заробітчани» К.Валетаса, «Життя в могилі» С. Мірівіліса, «Дерево, що танцює» К.Асимакопулоса. Переклади новогрецьких поетичних творів становлять основу «Антології новогрецької літератури» (2005, 2008).

Світла пам’ять Світлій Людині!

Коли земля пірнула

У темряву нічну,

Полинула Ксантула

Човном на чужину.

Замаяли вітрила,

Їх вітер розвівав,

Неначе голуб крила

У леті розкривав.

А друзів огортала,

І радість, і журба,

Востаннє їх вітала

Хустинка голуба.

Між ними й я спинився

І чув її «прощай».

Та довго ще дивився

На хвиль морських розмай.

Пливли удалеч хвилі,

Я вже й не знав за мить:

Чи то вітрила білі,

Чи піна ген шумить.

Все зникло. Хвилі б’ються,

І темрява буя.

У друзів сльози ллються,

І з ними плачу я.

Не за човном я плачу,

Не жаль вітрил мені:

Ксантули більш не бачу,

Вона на чужині.

Вітрило не біліє,

І човен зник. Дарма!

Чому ж так серце мліє?

Білявих кіс нема.

(Діонісій Соломос, «Ксантула», переклад О.Д. Пономаріва)