Аркадій ПРОЦЕНКО – літописець історії Маріуполя та надазовських греків
Сьогодні, 6 лютого, почесному громадянину Маріуполя і почесному краєзнавецю Донбасу, члену Національної Спілки журналістів та Національної Спілки краєзнавців України Аркадію Дмитровичу Проценку виповнилося б 90 років.
Аркадій Дмитрович народився у смт Ялта. Його батько був священнослужителем (розстріляний 1937 р., в 1953 р. був посмертно реабілітований.). Мати – ялтинська грекиня, а її предки – учасники переселення з Криму в Приазов’є, що відбувалося при Катерині II. «Так, що я теж нащадок засновників міста», – сказав Аркадій Дмитрович в одному зі своїх інтерв’ю.
В період 1937—1941 та у повоєнний період навчався в школі № 18. З 1945 р. працював слюсарем на репродукторному заводі. Навчання продовжив в фабрично-заводському училищі № 6, має фах модельника деревини. Працював у ливарному цеху заводу «Азовсталь». У період 1950—1955 рр. відбув військову службу у Тихоокеанському флоті, мав військове звання старшини 1-ї статті.
З 1958 року — член КПРС.
Має вищу юридичну освіту. В 1961—1964 рр. заочно навчався у Харківському юридичному інституті, по закінченні котрого один рік працював слідчим у прокуратурі. З 1961 року призначений на посаду директора Палацу культури заводу «Азовсталь». ПК «Азовсталь» посів перше місце в змаганні культурних закладів і отримав перехідний Червоний Прапор ВЦСПС за розвиток художньої творчості (1967 р.). Того ж року (1967 р.) А. Проценко отримав посаду завідувача відділом культури Маріупольського міськвиконкому. У період 1968–1970 років – директор обласного російського драматичного театра в місті Маріуполь. З 1970 року знову посів посаду директора Палацу культури комбінату «Азовсталь».
Почесне місце в культурному житті міст посіла Літературна вітальня Плацу культури «Азовсталь». Близько 75 років працював при палаці і народний театр, відомий і за кордонами міста.
Мешканцям Маріуполя він відомий як автор книг «Записки маріупольського краєзнавця», «Вулицями старого Маріуполя», «Феоктист Хартахай: народний просвітитель», «Давид Хараджаєв: благодійник і громадський діяч», «З життя Кобзаря», «Митрополит Ігнатій: Мойсей маріупольських греків», «Пушкін в Приазов’ї», «Архип Куїнджі», «Маріупольський рік Серафимовича» і цілого ряду інших.
Завдяки його особистому архіву в Маріуполі при Центральній бібліотеці імені Володимира Короленка створений перший літературний музей.