16 лютого – День пам’яті Святителя Ігнатія Маріупольського, афонського ченця, який заснував Маріуполь

Українська Православна Церква 16 лютого вшановує пам’ять святого Ігнатія Маріупольського, який трудився на Святій Горі Афон. Святитель народився в Греції, але саме з його ім’ям пов’язане заснування сучасного Маріуполя.

Ігнатій Гозадіно (* 1715-† 1786) — митрополит Маріупольський і Готфейсько-Кафайський. Святий Української Православної Церкви (день пам’яті — 16 лютого). Вважається засновником Маріуполя.

Народився в Греції на острові Фермія в знатному роді Гозадіні у 1715 р. При хрещені був названий Іаковом. Його батька звали Константином. Виховувався на Афоні, де виконував чернечий послух один з його близьких родичів у монастирі Ватопед. У юнацтві прийняв чернечий постриг з ім’ям Ігнатій.

Ставши пастирем і пройшовши всі ієрархічні ступені священства, аж до єпископського сану, він проявив себе як добрий і натхненно пастир, за що здобув любов і повагу своєї пастви. Константинопольський патріарх зазначив його добре служіння тим, що поставив в архієпископському сані на посаду члена Патріаршого синкліту.

У 1769—1778 рр. Ігнатій очолював Готфейсько-Кафайську кафедру в Тавриді. Жив в Успенському скиту у грецькому селищі Маріамполь неподалік від Бахчисараю. У цей період Російська імперія вела війни з Османською імперією та Кримським ханством за нові території у Північному Причорномор’ї. До своєї боротьби з ханством Росія вирішила втягнути місцеве християнське населення. На думку російських політиків, переселення кримських християн, які займалися переважно землеробством, могло спричинити підрив економіки Кримського ханства. Як наслідок, ослаблена кримськотатарська держава стане легкою здобиччю Росії. З іншого боку царський уряд за рахунок греків хотів розв’язати проблему незаселеності приазовських степів. Для реалізації цих планів був використаний духовний вплив митрополита Ігнатія на кримських греків.

23 квітня 1778 р. в печерній церкві Успенського скиту він закликав вірних почати підготовку до переселення з Криму. Частина греків відмовилася покидати свої будинки і могили предків. Деякі з них навіть наверталися до ісламу, щоби залишитися в Криму.

Військовою стороною справи керував Олександр Суворов, а духовно-адміністративною — митрополит Ігнатій. У червні 1778 р. понад 30 тис. переселенців вирушили в дорогу зі своєю святинею — Бахчисарайською іконою Божої Матері. Під час переселення велика кількість греків загинула від епідемії.

За молитвами архіпастиря, під час мандрування долали біженці і труднощі, і страшні хвороби. Так, коли трапилася невідома страшна епідемія в дорозі, він молився священномученику Харлампію, який перед цим йому з’явився у видінні. 

Попри все митрополит виконав свою місію. У приазовських степах виникли нові поселення: Маріуполь, Бахчисарай, Ялта, Урзуф, Сартана, Чердакли, Карань, Мангуш, які отримали назви кримським місць.

За виявлений подвиг і мужність, Катерина ІІ нагородила митрополита «діамантовою панагією».

У лютому 1786 р. після двотижневої хвороби митрополит Ігнатій помер. Поховали митрополита у соборі Святого Харлампія (першому маріупольському храмі) за східним звичаєм: його тіло у повному архієрейському облачанні посадили у поставлене в склепі крісло. Митрополит Ігнатій був останнім святителем з титулом Готфейський і Кафайський, який існував із часів візантійських єпархій у Кримській Готії і Кафі.

У XIX ст. православні Приазов’я знову згадали ім’я митрополита. Панахиди коло його мощей збирали безліч людей, проводилися читання та історичні дослідження про його життя. У антирелігійну добу XX ст. рештки митрополита Ігнатія були перенесені до міського музею. Під час Другої світової війни після отримання благословення митрополита Харківського Феофіла (Булдовського) у грудні 1942 р. духівництво Маріуполя перенесло мощі до Преображенського храму. Однак під час звільненні міста церква згоріла разом з мощами Ігнатія.

11 червня 1997 р. Ігнатій Маріупольський канонізований ухвалою Священного Синоду Української Православної Церкви. 17 липня 2003 р. у Донецьку був відкритий Храм Святителя Ігнатія Маріупольського.