Федір Шебаніц: такий, який нам запам’ятався…

«Все моє свідоме життя – це боротьба!..» Так     говорив поет-лірик Федір Федорович Шебаніц. Він писав на своїй   рідній румейській мові і це було принципово, тому що вважав, що саме поет є охоронцем і хранителем слова народу, представником якого він був.

Народився Ф.Ф. Шебаніц 4 січня 1944 р. у селі Чермалик Тельманівського (тепер Волноваського) району на Донеччині. Свого батька – Федора Сергійовича, вчителя за освітою, він не знав. Той загинув на фронті за місяць до народження сина. Мати – Олена Іванівна після закінчення Маріупольського педагогічного училища їде з малим сином на руках за розподіленням до села Новоянісоль Володарського району, де працює вчителем початкових класів.

Тяжке повоєнне лихоліття було великим випробуванням для сім’ї без чоловіка. У пам’яті закарбувалися голод, відсутність свого житла. Із однієї напівзруйнованої землянки вони з мамою переселялись в іншу, і так по два рази на рік. Тривало це доки Федір не закінчив сім класів.

Навчання продовжив у своєму рідному селі Чермалик. Вчився добре, захоплювався літературою, історією, багато читав. Середню школу закінчив у 1962 році і вступив до Сопінського сільгосптехнікуму. Але потрібно було заробляти на життя, тому припинив навчання і пішов працювати слюсарем, а потім шофером в автоколоні заводу імені Ілліча міста Маріуполь.

Через деякий час знову опинився на території Володарського району, куди його призначили парторгом у села Кирилівка і Кальчинівка. Працював також бригадиром комплексної бригади, а після закінчення Херсонського сільгоспінституту – агрономом «Сільгоспхімії» в смт Володарське. «Коли зрозумів, що чимало нашкодив природі і довкіллю хімікатами, я перейшов працювати інспектором з охорони природи», – так жартома говорив Федір Федорович про завершення своєї трудової діяльності. За станом здоров’я він змушений був у 1989 році достроково піти на пенсію. Але сидіти, склавши руки, Федір не став. Набирав обертів громадський рух з відродження національних традицій греків Надазов’я, і він очолив його без вагань на цілих 12 років.

В перші роки свого існування товариство греків ставило за мету залучити до цієї роботи якнайбільшу кількість грецького населення району. Організовували низові товариства у селах, проводились різні культурні заходи, збирали по крихтах відомості про визначних людей, приймали участь у підготовці поетичних альманахів, виданих за спеціальною програмою соціально необхідних видань тощо. Під керівництвом Федора Шебаніца реалізовувались також освітні, медичні, гуманітарні програми. За його редагування у районній газеті «Заря Приазовья» стала виходити сторінка «Каліспера! Доброго вечора!», де публікувались вірші, історичні матеріали, хроніка діяльності районного та всеукраїнського товариства греків. Підготовка Днів грецької культури і словесності, організація етнографічних свят – також були у полі зору голови Володарського районного товариства греків.

Довгий час він очолював літературне об’єднання «Калець» при Володарській районній бібліотеці, метою якого було творче спілкування місцевих поетів, популяризація творів досвідчених авторів та початківців. Завдяки Ф. Шебаніцу були вирвані із забуття і невідомості імена самодіяльних поетів Нікольщини С.С. Бикова, О. Винокурова, Д. Пенеза та інших. У 2005 році був виданий альманах «Чистые истоки» з віршами членів об’єднання.

Він і сам активно кинувся у вир поезії і вже у 1993 році грецька громадськість  України мала нагоду познайомитися з першими друкованими творами поета в альманасі «Пирнешу астру. Вранішня зірка» – «Калусин», «Стурутерс», «Аязмо» та інші. В 1994 році виходить перша збірка віршів Ф. Шебаніца «Сксер-с та ризис такас. Знай своє коріння», яка складалася з віршів, написаних у 1989 – 1994 рр.

Ця збірка зарекомендувала поета як патріота, людину, яка поважає історію свого народу, як поета-пісняра, у віршах якого оспівані звичаї і традиції його предків. Збірка продемонструвала, що в літературу  входить талановитий поет, справжній охоронець рідної мови, який бачить оточуючий світ не тільки очами, а і серцем.

Потім була колективна збірка віршів, прози, публіцистики «Моя Эллада – Украина!», в якій був презентований уривок з роману «Біднота».

Федора Шебаніца можна з повним правом віднести до народних поетів. Його поезія зрозуміла, проста за викладенням і глибока за змістом. Знання рідної мови і місцевих діалектів, вільне володіння письмовою мовою надає його поезії національний колорит. Дослідники його творчості, зокрема В. Харабет, доцент Приазовського державного технічного університету (м. Маріуполь), відзначають тематичний зв’язок його поезії з давньогрецькою. В ній є також і своя філософія, і оригінальність.

Авторська збірка віршів і прози «Клиюмену утея. Плакуча верба» вийшла у видавництві «Донбас» у 2001 році. На примірнику, подарованому районній бібліотеці, Федір Федорович у властивій йому манері зробив автограф румейською: «Моя книжка хай збагатить грецьку мову. Якщо людям в радість, нехай згадають мене… Ф. Шебаніц 17.03.2002 р.». І ця збірка не вмістила на своїх сторінках ту величезну кількість віршів, які жили у поетовому хворому серці. Але це була вже більша за обсягом і тиражем книжка, яку відкриває театральна трагедія «Смуток життя». Вірші згруповані у цикли: старовинні жарти-приповідки, вірші про життя поета та вірші про  рідні села, з якими зв’язала доля.

Наступного 2002 року вийшла колективна збірка «Козмуку пигадъ. Народне джерело», в якій були опубліковані пісні греків Надазов’я румейською та урумською мовами. Федора Федоровича хвилювало питання відсутності сучасних грецьких пісень, тому і долучився до виправлення цієї ситуації. Його поетичний наставник Леонтій Кир’яков говорив: «Федю! Ти не політик, а лірик. Всі твої вірші співаються». Спочатку були пісні, написані на вже відомі мелодії, а згодом музичні колективи стали самі створювати музику на його тексти пісень. Чоловічий вокальний ансамбль «Пигадъ», створений за підтримки голови районного товариства Ф. Шебаніца, першим виконував його пісні. У вищезгаданому виданні надруковано 10 пісень на слова самобутнього поета.

Антологія «Каръако лого. Слово рідне»  вийшла у 2005 році румейською, урумською, українською та російською мовами. Її укладач В.І. Кіор у передмові пише: «У цій книзі зібрані кращі твори. Все це творчість моїх земляків, починаючи з далеких 30-х років минулого століття». До когорти кращих увійшов і Федір Федорович Шебаніц.

Декілька збірок поезій вийшли у «самвидаві». Федір Федорович освоїв комп’ютер і сам набирав їх. Інколи допомагали сини – Віталій і Федір. Так побачили світ книжечки, присвячені селам Чердаклі, Новоянісоль, Чермалик. До Дня чабана, який вперше був організований у Нікольському районі саме з ініціативи Ф. Шебаніца, видано збірочку «Чубангу Аюк. Свято чабанів».

Останньої його роботою став переклад румейською мовою поеми Лесі Українки «Лісова пісня». Книжка була випущена харківським видавництвом «Майдан» через два роки після смерті Федора Федоровича, у 2008 році. Його інтерес саме до цього світового літературного шедевру був обумовлений грецькими витоками родоводу великої Лесі Українки та її творчості. Укладачі цього видання Г.П. Столярова та О.А. Узбек так писали про цю визначну подію: «Пропоноване читачеві видання є даниною пам’яті двом поетам — авторові і перекладачеві, людям грецького походження, які народились в Україні, прийняли тут від безсмертних богів поетичний дар, любили свою батьківщину понад усе».

У хвилини натхнення та поетичних пошуків, у злетах і падіннях поряд була родина і, насамперед, діти і дружина – Елеонора Василівна. Вона – вірний супутник і надійних друг, який міг підтримати, надихнути. А ще – зрозуміти невгамовну натуру свого талановитого чоловіка. Все, за що брався Федір Федорович, було сповнене любов’ю, розумом, ентузіазмом, дотепністю і гумором. І хоча товариші у дитинстві називали його поетом смутку, виріс він у веселу людину з великим серцем. Таким він і запам’ятається його читачам.

Т. Адарюкова, науковий співробітник

краєзнавчого музею Нікольського району