До виходу в світ книжки «Василий Балабан. Человек-легенда»

Одне із завдань співробітників Нікольського краєзнавчого музею – накопичувати і зберігати пам’ять про людей, які залишили помітний слід в історії нашого краю. Істотна робота ведеться нами за темою «Друга світова війна і Нікольщина». Це велика база даних про колишніх захисників країни, про загиблих воїнів – наших земляків, про жінок-учасниць війни, конкретизація матеріалу по різних оборонних і наступальних операціях за період з 1939 по 1945 рр. Коли надається можливість розширити відсутню інформацію про життя будь-якого земляка, співробітники музею з радістю і великою відповідальністю беруться за таку роботу…

Однією з таких непересічних особистостей був наш земляк Балабан Василь Васильович  –  воїн, учитель, директор малоянисольської  школи. Знайденого матеріалу про нього вистачило на книжку спогадів «Василий Балабан. Человек-легенда», видання якої профінансували діти Василя Васильовича. Власне, ідея її створення належала саме їм.

Книжка побачила світ наприкінці минулого року. Ми готувалися до її презентації…  Але події, пов’язані з карантином, не дозволили зробити це. Невигадані епізоди з життя В.В. Балабана, які лягли в основу цього видання, показані на тлі подій, що відбулися в країні і охопили період з 1914 по 2003 рік. Життєвий шлях героя книжки вартий наслідування і схиляння перед його пам’яттю, він є прикладом того, як потрібно любити життя, людей, свій рідний край, свою роботу.

Починаючи роботу над цим проектом, ми хотіли, щоб молоде покоління знало і правильно оцінювало історію рідного краю, донести до кожного, що на таких солдатах, як Василь Васильович, тримався фронт. Саме завдяки їх непоказного патріотизму, почуття військового обов’язку, була здобута Перемога над ворогом у найстрашнішій в історії людства війні.

Василь Васильович Балабан. 1940 рік.

Багато поневірянь випало на долю Василя Васильовича. Він і члени його сім’ї пройшли випробування у період репресій і у роки війни. Молода людина, яка вирішила присвятити себе мирній професії вчителя, ставши солдатом, з перших днів чітко усвідомила своє призначення на війні. Василь Васильович брав участь у бойових діях спочатку радистом, потім начальником радіостанції роти. Щодня стикаючись з жорстокістю і брутальністю в умовах фронтового життя, наш земляк не розгубив свої моральні якості, не затаїв злість у душі. Навпаки, він намагався допомогти товаришам по службі у надважких ситуаціях, підбадьорити добрим словом. Про його мужність потім розкажуть листи-подяки і характеристики від командування підрозділу. За хоробрість і мужність, проявлені в боях, В.В. Балабан нагороджений медаллю «За бойові заслуги», двома орденами Червоної Зірки, медаллю «За оборону Сталінграду», орденом «Вітчизняної війни» II ступеня та ін.

Повернувся гвардії старший сержант Балабан В.В. з фронту в повоєнне село Малоянисоль у вересні 1945 року вже змужнілим чоловіком, що пізнав гіркоту втрат фронтових друзів, зберігши захоплення мужністю одних і презирство до боягузтва і зради інших. Незважаючи на всі труднощі воєнного лихоліття, Василь Васильович з потроєною енергією і бажанням повернувся до мирної праці, прагнучи зробити життя кращим. Дивлячись, в якому жалюгідному стані знаходиться процес освіти у зруйнованій школі, директор Балабан відразу ж взявся за його відновлення. Скільки знедолених, осиротілих дітей навчалося тоді в школі, але жодного директор школи не віддав у притулок, рятував від голоду і холоду… Одночасно ламав голову над тим, де знайти приміщення, як обладнати класні кімнати для учнів, у що їх одягнути.

Жителі села ніколи не забудуть, що саме завдяки його зусиллям і наполегливості була відкрита у 1964 році нова двоповерхова школа. Василь Васильович зумів у короткі терміни створити необхідну матеріально-технічну базу. Директор був наділений талантом залучати і організувати навколо себе кращі педагогічні кадри. Він виявився тим, хто відкривав двері для тих, хто йшов услід за ним, хто вірив йому і слідував його педагогічним принципам.

Книга заснована на безцінних документах, листах, фотографіях, які зберігаються в архіві родини Балабанових. На постійному зв’язку була з нами дружина одного з синів Василя Васильовича Тетяна Олексіївна. До книги увійшли щирі, зворушливі спогади колег, випускників, односельців, друзів, членів сім’ї видатного педагога. Зібрати їх допомагали учасники літературного гуртка «Алый парус» (керівник Галина Шаблінська). Використані також документи про ветерана з фонду музею, матеріали з відкритих джерел.

Спільними зусиллями по зернині був відтворений образ людини, яка для більшості стала легендою. Для підтвердження деяких фактів із життя Василя Васильовича Балабана сигнальний примірник книги був відправлений синам – Костянтину і Василю Балабановим. Значною мірою матеріал був доповнений Костянтином Васильовичем і в цілому схвалений до друку.

Як нам вдалося реалізувати задумане, судити читачам. З чернеткою видання можна ознайомитися за посиланням:

https://drive.google.com/file/d/1-lKiHNbHeSXVZQ6YLZU-gsQJPtl2UumA/view?usp=sharing

Поліна АПОСТОЛОВА,

директор краєзнавчого музею

Нікольської селищної ради Донецької області.

 УРИВКИ З КНИГИ:

 Эпизод 1

«Балабан В. В. родился в греческой семье, переселившейся из Крыма в Приазовье, в селе Кременевка (Чердакли) 12 сентября 1914 года. В селе в этот год организовали школу, а в стране бушевала Первая мировая война. Родоначальником семьи с момента переселения являлся Балабан Петр Григорьевич (1765-1844). Его сын Балабан Харлампий Петрович (1806-1850) имел сына Власия Харлампиевича (1836-1908). Это был дед Василия Васильевича Балабана. Отец его – Василий Власьевич (1884-1918) был женат (1909 г.) на Узун Марии Дмитриевне (1887 г. р.)».

Эпизод 2.

 «В 1922 году Василий пошел в школу. Темир Степан Константинович вспоминает о том, как Василий Васильевич после окончания Чердаклинской семилетки поступил на работу в Малоянисольскую школу по направлению райкома комсомола: «Работал пионервожатым… Он был нашим ровесником, но мы его уважали. Много разных мероприятий проводил с нами. В 7-х классах читал обществоведение, а в младших классах часто заменял учителей. (4 октября 1997 г.)».

Эпизод 3.

 «1941 год… Война застала Василия Васильевича вблизи города Гродно, где он служил связистом. Пограничное местечко Щучин в первые два дня сражений несколько раз переходило из рук в руки. Но пограничники не отступали. Однако положение на фронте заставило оставить прежние позиции. На пути к Сталинграду старший сержант 111-й отдельной армейской роты связи ВНОС (воздушного наблюдения, оповещения и связи) трижды попадал в окружение. Выбирался из опасности, возвращался в строй живым и невредимым, продолжал нести нелегкую службу».

Эпизод 4.

 «Закончилась война, и Василий Васильевич вернулся к своей любимой профессии. С ноября 1945 года его назначают директором школы. Постепенно в школе сложился сплоченный, деятельный коллектив. Благодаря авторитету, инициативе, целеустремленности и настойчивости директора школы В. В. Балабана в кратчайшие сроки в 1964 г. было построено новое школьное здание. Школа с каждым годом набирает темп, все меньше остается неуспевающих учеников, значительно повысилось качество знаний учащихся».