100-річчя легендарного Віктора Чукаріна: першого в світі семиразового чемпіона двох Олімпійських ігор, спортсмена із грецьким корінням

Віктор Чукарін (9 листопада 1921 – 25 серпня 1984) був видатним спортсменом. Гімнаст, якого неможливо було перемогти, двічі ставав абсолютним чемпіоном Олімпійських ігор (1952, 1956), володарем 11 олімпійських нагород (з них – 7 золотих), був чемпіоном світу (1954).
Віктор народився 9 листопада 1921 в селі Червоноармійське Новоазовського району Донецької області в родині сільських трудівників.
Його батько Іван Євлампійович Чукарін – родом з донських козаків (станиця Вешенська Ростовської обл.), мати Христина Климентіївна Ломізова – грекиня, народилася в с.Гранітне (кол. Стара Карань) Тельманівського району Донецької області.
У 1924 р. сім’я Чукаріна переїхала в м.Маріуполь. І.Є.Чукарін рано помер, і всі турботи про трьох дітей лягли на плечі Христини Климентіївни. У літню пору вона працювала на колгоспних полях Приазов’я, а взимку – на овочевій базі.
У Маріуполі пройшли дитинство і юність Віктора Чукаріна. Тут він захопився спортом: футболом, плаванням, веслуванням, а потім спортивною гімнастикою.
У 1938 р. Віктор Чукарін вступив до Київського технікуму фізкультури. У роки навчання Віктор знайомиться з видатним гімнастом А.Ібадулаєвим, який став для нього прикладом в спорті і старшим другом-наставником. У 1940 р. Чукарін отримує заслужений їм значок «Майстер спорту СРСР». Але чудовий старт у великому спорті, мрії про майбутні перемоги перервані на самому злеті спортивної кар’єри: почалася Велика Вітчизняна війна.
Про початок війни Віктор дізнався в день отримання диплома про закінчення технікуму. І відразу пішов на фронт добровольцем.
Віктор Чукарін став артилеристом-навідником 1044-го полку 289-ї дивізії Південно-Західного фронту. У перші місяці війни полк, в якому служив Віктор Чукарін, під Полтавою потрапив в оточення. Поранений і контужений, Чукарін опинився в полоні. Пересильні пункти в Естонії, Польщі, Німеччині …
Віктор зважився на втечу, але його зловили. І знову концтабори для військовополонених – Бременфорд, Зандбостель, Бухенвальд і інші – всього 17 концтаборів. З нашивкою «Ост» і клеймом на спині «№ 10491», Віктор Чукарін злився з тисячами інших військовополонених. Разом вони вантажили вугілля, працювали в каменоломнях, копали братські могили. Епопея за колючим дротом для Віктора тривала більше трьох з половиною років.
На початку травня 1945 р. Чукарін опинився серед військовополонених на замінованій баржі, яку нацисти відправили в Північне море, маючи намір підірвати її разом з людьми. Якимось дивом англійським прикордонникам вдалося врятувати приречених на загибель. З тих пір Віктор Чукарін вважав цю дату своїм другим днем народження.
У рідній Маріуполь до матері Чукарін повернувся 7 листопада 1945 року. У худющому, виснаженому дистрофікові, який важив всього 40 кілограмів, Христина Климентіївна не відразу впізнала сина. У Маріуполі міський комітет з фізичної культури і спорту направив Віктора Чукаріна інструктором фізкультури на завод ім.Ілліча. А влітку, допомагаючи родичам в Гранітному, він працював пастухом та скирдував сіно.
У 1946 році 25-річний Чукарін вступає до Львівського інституту фізкультури. Здавалося б, втрачені кращі роки для шліфування майстерності, режим нацистських концтаборів підірвав здоров’я. Так, відновлювати спортивну майстерність було дуже складно, але неймовірній працьовитості, рідкісній завзятості цього студента міг позаздрити будь-який професійний спортсмен. Віктора відрізняли не тільки особиста мужність, сила характеру, прагнення до перемоги, але і вражаюча скромність, готовність допомогти товаришам, загострене почуття патріотизму і невгамовна жага самовдосконалення.
У 1949 р., на третьому курсі, Чукарін став першим українським гімнастом – абсолютним чемпіоном серед спортсменів 15 радянських республік. Таку перемогу і таке звання він отримав ще тричі – в 1951, 1953 і 1955 рр.
Віктор Чукарін успішно закінчив Alma mater з першим випуском у 1950 р. До речі, цей інститут закінчили три покоління його родини: він з дружиною, дві доньки, онука і зять, кандидат педагогічних наук, доцент, який нині завідує в університеті кафедрою плавання.
У 1952 р. на XV і в 1956 р. на XVI Олімпійських іграх В.Чукарін вперше в історії України завоював звання абсолютного чемпіона цих Ігор, отримав 11 медалей (7 – золотих, 3 – срібні, 1 – бронзову ) і став першим у світі семиразовим чемпіоном Олімпійських ігор.
Цю історичну славу СРСР принесла Україна, а Україні –Віктор Іванович Чукарін! Він уперше в історії Олімпійських ігор підняв ім’я своєї Батьківщини – України на найвищий рівень олімпійського п’єдесталу!
У 1952 р. німецький журнал першим визнав В. Чукаріна “Der beste Turner der Welt” (“Найкращий гімнаст світу”).
У 1954 р. у Римі український гімнаст В. Чукарін уперше став і абсолютним чемпіоном світу!
Ним гордилися послідовники, вважали його своїм кумиром. 1951 р. В.І.Чукарін отримав звання заслуженого майстра спорту СРСР, у 1963 р. – звання доцента кафедри гімнастики, у 1967 р. – звання судді міжнародної категорії, а в 1972 р. став заслуженим тренером України.
У 1971 р. доцент В.І.Чукарін за конкурсом був обраний завідувачем кафедри гімнастики Львівського державного інституту фізичної культури, де виховав першого галичанина – чемпіона XXII Олімпійських ігор Б.Макуца та понад двадцять майстрів спорту.
Після 38 років навчання і праці на кафедрі гімнастики ЛДІФК на посаді завідувача кафедри, після тяжкої хвороби Віктор Іванович Чукарін помер у 1984 р.
Видатна людина, народившись на землі Донеччини, покоїться в землі Львова. Він багато зробив для своєї Батьківщини, свого народу.
Вулиці Львова та Маріуполя названі на його честь.
У статті використані матеріали книги П.Шол “Железный Чукарин”, сайту http://www.noc.lviv.ua/novyny/29880